Іспит на звершеність
12-та неділя по П’ятидесятниці
1 Коринтян 15:1-11; Матвія 19:16-26 Голос 3-й
“Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.” (Матвія 19,23)
Молодий чоловік, який прийшов запитати Ісуса, що має він зробити “доброго, щоб мати життя вічне?” — не був поганий, хоч би вже тому, що він прагнув мати життя вічне в Богові, прагнув прямувати до духовного вдосконалення.
Він також, як видно з розповіді євангельської, не вбивав, не чинив перелюбу, не крав, не свідкував неправдиво супроти ближнього свого, шанував батька та матір і навіть ствердив перед Ісусом, що він виконує одну з основних заповідей – “Люби ближнього свого, як самого себе”.
Виглядало, що той молодий чоловік був справді на дорозі виповнення заповідей Божих і разом з тим на дорозі унаслідування життя вічного. Але досконалим визнавцем єдиного Бога той молодий чоловік не був, бо був прив'язаний до маєтку свого, до багатства. І та прив'язаність до маєтку не дала йому змоги піти за Ісусом, хоч він ніби щиро прагнув унаслідувати життя вічне, намагався виконувати заповіді Божі.
Ісус Христос зробив духовний іспит молодому чоловікові, і він не витримав того іспиту:
“Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною”, - сказав йому Ісус. (Мт.19,21)
“Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав” (Там же, 22).
З того визначення причини нам цілком ясно, що коли б молодий чоловік не мав тих маєтків, то, напевно, він би пішов вслід за Ісусом, як пішли за Ісусом найближчі Його учні, покинувши свої маєтки — човни й рибальські сіті. (Мт. 4:18-22).
Самі маєтки, як матеріальні цінності, ніколи не були злом, але прив'язаність до них людини була злом, перешкодою. Молодий чоловік не витримав іспиту й випробування: не дивлячись на запевнення, що він виконує всі заповіді Божі, виявилося, що насправді те не так — першість у його серці, у його прагненнях займали таки маєтки, матеріальне багатство, а не виконання волі Божої — не виконання заповідей Божих.
Той молодий чоловік вірив у Бога, хотів бути з Богом, але не готовий був іти на єднання з Богом ціною втрати матеріальних посілостей. Ця євангельська розповідь — це не притча, не розповідь навчальна — як воно має бути, а розповідь про реальну подію, яка сталася на очах багатьох.
У світлі тієї розповіді нам треба розглядати й наше життя, життя нашого народу, факти з історії нашого народу. Бо ж нам не так важливо, що сталося з тим молодим чоловіком дві тисячі років тому, а як відносилися до євангельської науки, до ісповідання правди, до виконання Заповідей Божих люди з нашого народу. Бо від виконання волі Божої людьми нашого народу у великій мірі залежить і доля нашого народу.
Нехай ніхто не думає, що Євангеліє — то одно, а життя, історія народу — це зовсім інше. Ми повинні розглядати все наше життя, всі наші вчинки в світлі Євангелії, — тоді ми справді пізнаємо:
“Що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?..”
Як говорив наш Тарас Шевченко.
(І Мертвим, І Живим, І Ненарожденним Землякам Моїм В Украйні І Не В Украйні Моє Дружнєє Посланіє, 1845)
Ми пишаємося нашим легендарним Дмитром “Байдою” Вишневецьким, засновником Запорізької Січі, стійким визнавцем віри Православної, як співається про нього в пісні народній. Але ми повинні також пам'ятати, що один із роду Вишневецьких, Ієремія (Ярема), щоб не втратити багатства, маєтків (мав 56 міст і сіл, в тому числі – м. Лубни), в 1631 році прийняв римо-католицьку віру й став катом свого українського народу, катував своїх людей по маєтках, садовив їх на палі. Він боровся пізніше на чолі польських шляхетських військ проти військ, очолених Богданом Хмельницьким.
А як ще глибше пізнавати правду, то треба сказати, що ще батьки Ієремії Вишневецького, щоб заслужити собі ласку в польських панів, щоб зберегти свої матеріальні посілості, віддали свого сина до Єзуїтської колегії у Львові. І те робили не одні Вишневецькі. Через те й відступлення від свого народу, від правд віри Христової було поширено серед маєткових станів українського народу. Так відомий Адам Кисіль за зраду Православної віри й інтересів свого народу отримав великі привілеї від шляхетської Польщі, в тому числі — великі земельні посілості. Він був Київським воєводою, але в 1652 році, після перемоги Богдана Хмельницького, втік до Польщі.
Багато було із маєткових, багатих людей нашого народу, які у критичний час пішли не за Христом, не за ісповіданням його Правди, а за збереження своїх маєтків і привілеїв, як це й зробив той молодий чоловік, про якого розповідається в Євангелії.
Якби того відступництва від правди, якби того зрадництва не було, то, як казав Тарас Шевченко,
“не плакали б діти, мати не журилась.” (Розрита могила, 1843, Кобзар)
Отже, з тих прикладів бачимо, що історія нашого народу дуже зв’язана з тематикою євангельською.
І якби ми бажали, ми можемо на прикладах наших днів, наших часів побачити, як “ради лакомства лукавого”, ради привілегій, орденів багато з людей нашого народу, як й інших поневолених народів, свідомо відступають від інтересів свого народу, від ісповідання правди.
Та ми легко можемо перевірити й самих себе…
Коли ми, крім валізи чи наплічника, нічого не мали, ми могли зі щирістю ствердити: ми підемо тільки за Правдою й служити будемо тільки Правді…
Ми будемо вірні нашій Українській Православній Церкві…
Ми готові жити й вмерти для нашої України....
Але як тепер стоїть справа, коли багато з нас пообростало маєтками, а дехто й в мільйонери вибився?…
Якби Христос, інтереси нашої Церкви Христової, інтереси українського народу вимагали позбутися багатства й піти вслід за Христом, на оборону й дотримання правд нашої віри, нашої Церкви, на оборону правди нашого народу, — чи б готові були покинути наші маєтки й піти на служіння правді?
Кожен із нас може дати відповідь перед своєю совістю…
Як уже згадано, ми маємо мільйонерів у нашому середовищі, але ми ще не чули про мільйонера, який би пожертвував на Церкву 100 тисяч доларів чи 10 відсотків свого майна....
Трудно нам з маєтками служити безкопромісово Правді.
Недаром Господь ствердив:
“Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.” (Мт. 19,23)
Трудно… , але не неможливо: при нашому щирому зусиллі, при нашій щирій вірі, якщо хто придбав земні маєтки разом з придбанням скарбів для неба, той може все перебороти й бути завжди з Христом. Любов до Бога й Правди Його має перемагати в нас любов до матеріальних спокус світу цього.
З Богом, у “Богові все можливе” (Мт. 19,26).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
