Поранені Божою Любов’ю (Частина Перша)
ДУША ПІСЛЯ СМЕРТІ; ЖИТТЯ ПІСЛЯ ЖИТТЯ
о. д-р Ярослав Буцьора
1 Частина Перша
Пролог
Людство з самого початку свого існування намагається осмислити питання смерті та загробного життя. Цікавість до сенсу життя й нездатність дати відповідь на фундаментальне екзистенційне запитання про життя після смерті змушують кожне покоління наново переосмислювати основи буття. Пошуки задовільної відповіді на питання смерті та життя після смерті також турбують і наше покоління, яке відкрито розглядає всі можливі гіпотези. Питання про чин похорону, значення молитви за померлих та православне бачення життя після смерті потребують належного й ґрунтовного пояснення. Вони зачіпають сферу, яка стосується кожної людини, незалежно від її походження чи статусу. Оскільки ці теми дуже складні, їх необхідно розглядати в ширшому контексті. Спрощені відповіді можуть лише породити плутанину та хибні уявлення.
Питання смерті та загробного життя набуває особливої вагомості, коли йдеться про втрату близьких нам людей. Бажання бути поруч із померлими може проявлятися в різних формах та переживаннях. Як приклад, щодня на нашій планеті вмирає понад 150 тисяч людей — це приблизно дві особи щосекунди, або понад мільйон щотижня. Враховуючи таку вражаючу статистику не дивно, що дві третини дорослого населення Північної Америки вірять у щось на кшталт життя після смерті. Через масштаб цього явища та різноманітність особистих переживань, слід дуже обережно [1] узагальнювати досвід інших чи описувати його сучасними метафорами (світло в тунелі, відчуття щастя тощо). Ми повинні бути чутливими до особистого сприйняття кожної окремої людини, зважаючи на її власне розуміння. Адже реальність смерті має “багато облич” і саме тому до неї слід підходити з емпатією та внутрішнім виваженням.
Важливі зауваження
Перш ніж перейти до теми загробного життя, слід зробити два важливих зауваження. Перше — коли ми говоримо про смерть і те що після неї, потрібно бути дуже обережними у своїх твердженнях і висновках. Існує певна смиренність, яка випливає з того, що ніхто ще не повернувся з того боку смерті, щоб поділитися своїм досвідом. І хоча Святе Письмо згадує про воскресіння з мертвих — син удови із Сарепти Сидонської, якого воскресив пророк Ілля, а також три воскресіння, які звершив Ісус Христос — у нас немає жодного письмового свідчення про те, що саме пережили ці воскреслі. [2] У наших міркуваннях не слід заходити надто далеко та робити висновки про знання, якими ми не володіємо. Це особливо важливо для тих, хто працює в галузях науки та освіти. Предмет нашої розмови не допускає остаточних чи категоричних тверджень. Така реальність вимагає "нових інструментів" і нового підходу, який не можна класифікувати чи визначити за науковими або академічними стандартами.
З іншого боку, хоча ми застережені у нашому прагненні дослідити цю тему, ми не можемо залишатися нечутливими до запитань наших вірян, які шукають відповіді. Члени Церкви, яких постійно оточують світські, філософські та атеїстичні ідеї щодо життя і смерті, звертаються до Церкви в пошуках розради та істини. Беручи до уваги велику кількість публікацій на цю тему — як світського так і фундаменталістського характеру - Православна Церква часто займає оборонну позицію у відповідях на ці питання. Однак коли відповідей немає, це ставить під сумнів довіру та авторитет Церкви. Особливо промовистими є слова святого Івана Ліствичника:
“Небезпечно досліджувати глибини Божественного суду, бо допитливий пливе у кораблі зарозумілості. Але через неміч багатьох, дещо все ж таки потрібно сказати”. [4]
Попри застереження не переходити межі невідомого, Православна Церква, спираючись на богослов’я і духовну літературу, здатна дати змістовну і позитивну відповідь щодо смерті та життя після смерті. Досвід ченців, який ґрунтується на міцних антропологічних основах Церкви, включаючи Святе Письмо та життя Святих, може стати тим духовним запевненням і орієнтиром, якого люди щиро потребують. [5]
Друге зауваження — позитивне, і воно підкреслює Воскресіння Ісуса Христа та нашу участь у Божому житті через Таїнство Хрещення. [6] Спираючись на ці фундаментальні істини, ми можемо, до певної міри, проникнути в таємницю смерті. Таким чином, це обговорення є виключно церковним питанням, у межах якого ми шукаємо церковне підґрунтя для роздумів. Нашим завданням буде вести розмову виходячи з цих двох ключових зауважень.
Пропонуємо короткий і стислий огляд теми на основі богословської та духовної літератури. Наступні роздуми слід сприймати лише як крок до молитви та роздумів над цим питанням. Оскільки аналіз вимагає смирення та молитви, ми покірно просимо пробачення за будь-які можливі неточності чи пропуски в наших міркуваннях.
Поминання померлих
З погляду Православної Церкви надзвичайно важливими є поминальні молитви за померлих близьких. Традиційно ці молитви звершуються на третій [7] день, дев’ятий день і сороковий день після смерті. [8] Також існують поминальні дні на півроку і річницю з дня смерті, під час Великого посту: в м’ясопусну суботу, другу, третю і четверту суботи посту, в Троїцьку батьківську суботу (перед П’ятидесятницею) і в суботу перед святом святого Димитрія. Значення поминальних молитов настільки глибоко укорінене в свідомості православних вірних, що кожна Євхаристія містить молитви за упокій. Після епіклезису у другій молитві Літургії святого Іоана Золотоустого священик промовляє:
“...Пом'яни усіх, хто спочили з надією воскресіння і життя вічного (священик поминає імена померлих), і даруй їм спокій, де сяє світло лиця Твого...”.
Святий Кирило Єрусалимський не вагається стверджувати, що молитви, виголошені під час Божественної Літургії за спочилих, приносять їм велику користь. [9] Головна мета заупокійної молитви, особливо в контексті Божественної Літургії, — це можливість для спочилого досягти досконалої блаженності. [10] В Акафісті до Святого Духа Церква благає Бога Святого Духа відновити в нас чистоту сумління, щоб ми могли стати причасниками нетварного світла. [11] Однією з характерних рис цієї молитви є поняття надії на воскресіння, про яку далі піде мова. Померлих також поминають на тропарях опівнічної служби та молитвах за померлих. Їх згадують і під час богослужінь на утрені та вечірні — у виголошеннях єктеній з додатковими проханнями. [12] Але ми зосередимось на молитвах сорокового дня після смерті, оскільки цей день має особливе значення.
Число сорок у текстах Старого і Нового Завітів має символічне значення. Не заглиблюючись у сферу нумерології, наведемо кілька найхарактерніших подій, пов’язаних із цим числом. За часів Ноя дощ ішов сорок днів і сорок ночей, спричинивши Великий потоп. Ми також пам’ятаємо, що народ Ізраїлю мандрував пустелею сорок років. У Новому Завіті Ісус Христос постив у пустелі сорок днів. Свято Вознесіння припадає на сороковий день після Воскресіння. Загалом число сорок символізує тривалий період. Однак в усіх цих прикладах є одна спільна риса, що їх об’єднує — елемент переходу від одного етапу до іншого, від однієї реальності — до іншої. Спираючись на ці приклади, можна сказати, що число сорок символізує певний період переходу, необхідного для входження в новий вимір життя.
Посилання
1. Laura Strong, Life After Death in America: An Historically Strong Belief, in: http://www.mythicarts.com.2. Metropolitan of Nafpaktos Hierotheos, Life after Death, Levadia, 1995, p. 112. It is remarkable to observe that, according to the poll in 1982, the belief in life after death in American Society is also characterized by eight million Americans’ experiences of NDE (near-death experience), look in: David Ritchie, The “Near-Death Experience”, in: www.orthodoxinfo.com.3. Nicholas Constas, “To Sleep, Perchance to Dream”: The Middle State of Souls in Patristic and Byzantine Literature, in: Dumbarton Oaks Papers, No. 55, Washington, D.C., Trustees of Harvard University, 2002, p. 93.4. The Ladder of Divine Ascent, 26:30, in: Archbishop Lazar Puhalo, On the Nature of Heaven and Hell According to the Holy Fathers, An Excerpt from Archbishop Lazar Puhalo’s Lecture on The Nature of Heaven and Hell, the “Judgement” and the Eschatology of the Orthodox Church, in: http://www.orthodoxinfo.com.5. This kind of approach is taken by Fr. Seraphim in his work, look in: Fr. Seraphim, The Soul After Death,6. Protopresbyter Alexander Schmemann, The Christian Concept of Death, in: http://www.schmemann.org.7. St. Macarius of Alexandria explains the prayers for the deceased ones on the third day in the following way: “When an offering is made in church on the third day, the soul of the departed receives from its guardian angel relief from the sorrow it feels as a result of the separation from the body. This it receives because glorification and offering is made in the Church of God which gives rise in it to be blessed with hope, for in the course of the two days the soul is permitted to roam the earth, wherever it wills, in the company of the angels that are with it”, in: The Church’s Prayer for the Dead, in: www.orthodoxinfo.com.8. A very interesting interpretation of the dates is given by Nicholas Constas: “However, this was by no means a universally accepted tradition, and others understood these memorials as marking the gradual dissolution of the body in a process that reversed its initial formation in the womb. The human face, for example, was believed to take form on the third day after conception, and therefore said to decompose on the third day after death, At the same time, the gradual decay of the body on the third (and the fortieth) day after death coincided with stages in the soul’s formation in the womb of the afterlife. These were critical days for the travail of the soul, during which time the body of the church assembled for corporate prayer”, in: Nicholas Constas, “To Sleep, Perchance to Dream”: The Middle State of Souls in Patristic and Byzantine Literature, op. cit., pp. 103-104.9. Nikolaos P. Vassiliadis, The Mystery of Death, op. cit., p. 428. 10. Metropolitan of Nafpaktos Hierotheos, Life after Death, op. cit., p. 188. The words are taken from Homily 2 of St. Mark Eugenicus.11. Akathist to the Holy Spirit, Ikos 4.12.The Church’s Prayer for the Dead, op. cit.
