Духовна Спадщина Українського Народу
Люди конкретної території та певного святого успадковують спадщину своїх прабатьків. Сучасна Україна також має ексклюзивний привілей на власну спадщину Київської Русі. Відмінна спадщина та скарби минулого - це духовне благословення української нації, що робить її такою унікальною. Спадщина Святого Володимира та святих Київської Русі має тривалу духовну цінність, що відчувається до сьогодні.
Ці святі дуже вплинули на форму нації. Духовна спадщина, яка втілюється в життя українського народу, робить її також покірною аж до ідентифікації її як “найбільшої сили”. Це своєрідне “самопосвячення” Богові та відповідь на Божу заповідь стати святим, як Він Святий (Левіт 11, 44, 19: 2 та 20: 7; Петро 1:16). Ми не можемо забути, що святість - це дар Божий для людства, і ті, хто відповідає на це заклик до самопожертви, є “посудинами” безмірності Божої благодаті.
Парадоксально, але століття утисків та переслідувань української нації також можна розуміти в контексті “беззвучного кенозу” для відтворення людства. Лише в контексті величі мовчання ми можемо виміряти славу свідчень багатьох поколінь українців минулої історії. Це велика сила, яка виражається в незліченних мучениках. Мовчання стількох поколінь мучеників України може бути тут глибшим за будь-яку міру людського слова.
Ця концепція може бути підтверджена лише в аспекті “нового творіння” таємниці, яке живе без пояснення причин. Ми повинні визначити аспект смирення як звільнення від гріха гордості, що змушує націю впадати в оману загальнолюдського централізму. Але з іншої точки зору ми повинні підкреслити, що сльози смутку, покаяння, страждання та гноблення, спрямовані на нашого милосердного Бога, є способами членів Церкви освячувати світ.
Кожен член Церкви покликаний бути святим. Наявність такої кількості чудотворних ікон святих в Україні не є випадковістю. Почаївська ікона Божої Матері та мощі святого Володимира є одними з тих прикладів у житті православної церкви в Україні, які не потребують ілюстрування. З православної точки зору, іконопис у православній церкві визначає найдосконаліше джерело певної культури. Це одна з причин, чому нам надзвичайно важливо наголосити на спадщині Святого Володимира та всіх святих Київської Русі, які зробили українців такими, якими вони є сьогодні.
У присутності конкретної ікони та реліквій відбувається призупинення часу, і ми з власною чесністю беремо участь у цьому есхатологічному вимірі. Ідентифікуючи святого Володимира, українці асоціюють себе з вічним, оскільки смерть не відокремлює всіх, хто покликаний до святості. Унікальність цієї спадщини ідентифікує нас виключно як українців, а не росіян.
Відмінність та унікальність ототожнення українців із землею Київської Русі заважає їм також включитися в ідеологію Москви, що може призвести до повного знищення нації в майбутньому. Ототожнення зі спадщиною минулого не дозволяє нам відкинути цей аргумент. Унікальність ідентифікації також заважає будь-кому іншому зловживати відповідно до власних думок.
Витяг: о. Д-р Дж. Буцьора, «УТОПІЙСЬКЕ БАЧЕННЯ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ РОСІЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ», у: Долина Надії, 2016.