Хто Великий Перед Господом?
10-та неділя по П’ятидесятниці
1 Коринтян 4:9-16; Матвія 17:14-23
Багато людей під час панування Гітлера, Сталіна, у час урядування Ф. Рузвельта думали, що то головні особистості світу, що від їхніх слів і діл залежить майбутність світу, майбутність народів, що їхні дії матимуть великий вплив на долю багатьох народів.
Але проходять десятиліття й уже починає з’ясовуватися, що на долю світу, людей, на формування їхніх ідейних поглядів, а з того - і на розвиток наступних поколінь матимуть великі впливи не ті, що розпоряджалися мільйонними арміями, що спричинилися до нищення багатьох мільйонів людей різних народів, які гноїли мільйони в рабстві концентраційних таборів, тюрем, твори яких видавались мільйонними тиражами, статуї й портрети яких були повсюдно, а ті, які в час панування тих тиранів були незнані, існували-животіли під багатьма в'язничними номерами, ті, які могли лишити світові творіння Духа Правди, - ті мають найбільший вплив на розум, свідомість і дії багатьох людей різних народів.
І це не тільки в новішій історії: згадаймо, ким був Тарас Шевченко в час панування кріпацької системи, в час панування російського царя Миколи I. Вивчаючи історію, люди тільки здобувають переконання, що той чи інший російський цар був тільки спричинником зла, страждань народів, але кріпак, в’язень їхній Тарас Шевченко, висловленими своїми думами, ідеями правди й добра, у другому столітті по своїй тілесній смерті продовжує панувати, продовжує збуджувати мільйони людей до любові до свого народу, до боротьби за здобуття волі для свого народу. І всі є ознаки, що запальні слова Тараса Шевченка, його ідеї й ідеали будуть жити в усіх наступних поколіннях людей його народу та серед народів, які борються за своє визволення.
І ті факти з життя, з історії людства взагалі й нашого народу зокрема, не є випадковістю, а закономірністю, згідно науки апостольської від Бога. Апостол Павло в Посланні до Коринтян каже, що вони, апостоли, тинялися, як бездомні – голодні, спрагнені, спрацьовані. Що їх зневажали, лихословили, переслідували, лаяли, що вони стали “як сміття для світу”, як якісь “викидьки”… (1 Коринтян 4:10-13).
Отже, в такому тяжкому й безправному положенні були апостоли за свого життя на землі. Всі ж правителі того часу, багатії, можновладці пишалися своїм положенням і зневажали апостолів, проповідників віри Христової. Але погляньмо тепер і в минулі століття — хто що знає й пам'ятає про тих сильних тодішнього світу, про їхні діла? — Ніхто нічого не знає й не згадує про них, хіба що дослідники-історики щось можуть сказати про правителів, які існували в часи апостольські.
А з науки апостольської, з послань того ж апостола Павла навчається щоденно вся Церква Христова, різні її віросповідання. І те продовжується сотні років, і те буде продовжуватися в майбутньому.
Така доля людської й Божої слави, мудрості й правди. Коли люди борються, проповідують, відображають у своїх діях Божу правду й мудрість, то вони навіки прославляться й серед людей. Коли ж люди пишаються тільки мудрістю світу цього, коли люди прагнуть здобути привілеї, владу й силу будь-якими засобами неправди, то діла їхні загинуть. Свідчить ап. Павло:
“Цьогосвітня бо мудрість — у Бога глупота…” (1 Кор. 3:19).
Господь Ісус Христос заповів, що:
“Хто бо підноситься — буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться” (Матвія 23:12).
У наші часи нехай нас не обманюють заголовки великими літерами, які рекламують імена політиків, великих багатіїв-спекулянтів, бо з тих великих заголовків, з прославлення імен могутніх, здавалося б, людей залишиться для майбутніх поколінь сірий порох землі — ніщо.
І нехай нас не обманює тарабанщина еміграційних політиків, бо в історії нашій будуть прославлені не ті, що спекулюють на людських стражданнях, а ті, що самі страждають, борячись за свободу свого народу, ті, що виношують в своїх серцях болі й надії народу, які виллють у творах своїх думи й сподівання свого народу, ті люди прославляться у Бога, і вони ж будуть пам’ятні у своєму народові.
У наші часи розплодилися масово спекулянти патріотизмом, які насправді більше дбають за особисті маєтки. Та для історії нашого народу й нашої Церкви важливі будуть не спекулянти патріотизмом чи маєтками, не ті, що їх хоронять у дорогих домовинах, не ті, які будують собі ще за життя довгі мавзолеї на цвинтарях, а щирі трудівники, які в різних галузях нашої культури розбудовували й збагачували наш нарід, які засівали й вирощували в нашому народі, в його Церкві любов братерську.
Для тих нетлінних діл духовних будуть і нетлінні пам’ятники.
Бог їх вчинить нетлінними.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
