“Ми Нерозумні Христа Ради...”
10-та неділя після Тройці / П’ятидесятниці
1 Коринтян 4:9-16; Матфея 17:14-23
Як священик Української Православної Церкви, відчуваю морально зобов'язаним підшукати кандидата до студій Богословія. В Манітобі, на першій моїй парафії (в Давфині) звернувся до одного молодого чоловіка, який закінчив 12 клас, а він у відповідь:
“Отче, я ще не здобував жодної професії, але й так заробляю більше за Вас, то як же мені їхати вчитися в Колеґії, щоб бути через чотири роки священиком?”
Пробував я в декількох інших церковних громадах знайти згаданого кандидата, але скрізь не було бажаючих.
В Німеччині після війни жилося впроголодь. З мене підсміювався один “пачкар” (контрабандист) - продавець оселедців:
“Ось я без жодних високих студій, поїхав до Гамбургу, привіз оселедці й за 2-3 такі ‘ходки’(поїздки) я більше зароблю, як священик чи вчитель гімназії за рік. Чому ви вчитеся в тій Богословській Академії? Кому те все потрібне? Тепер не вчитися треба в школі, а вчитися жити, заробляти...”
Зі зверхністю підсміювалися з служителів Церкви не від сьогодні. Апостол Павло, відчуваючи підсміювання й над ним, писав:
“Ми нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі; ми слабі, ви ж міцні; ви славні, а ми безчесні.”
(І Коринтян 4,10)
Так апостол Павло писав до коринтян, бо й з нього та його співробітників багато підсміювалося в тій торговельній околиці. Проповідники віри Христової тинялися з місця на місце, терпіли гоніння, переслідування, утиски, не отримуючи відповідної винагороди. А він особисто, апостол Павло, був людиною з високою освітою, знав декілька мов, був від народження громадянином Римської імперії й міг би займати високу посаду на державній службі чи в якійсь торговельній спілці й жити в спокої, без клопотів, з усіма вигодами тодішнього світу. Апостол Павло, якого тепер шанує вся Христова Церква, казав, що їх вважають “як сміття [те] для світу, аж досі ми всім, як ті викидьки.” (І Кор.4,13)
Апостол говорив те з гіркотою, з біллю в серці. Безумовно, гіркота й духовна біль бували, коли оточення навколишнє не цінило їх, які ціле своє життя присвятили для служіння в Церкві Христовій, для проповіді Євангелії Христової.
І в наші часи ми маємо бути свідомі, що коли забракне людей, які присвячують ціле своє життя для служіння в Церкві Христовій, то буде велика біда. Суспільство, оточення наше взагалі мало цінить діяльність Церкви Христової, хоч державний уклад життя багато завдячує діяльності, вихованню Церквою віруючих людей. Державні закони, в ліпшому випадкові, формально байдужі чи людина має віру в Бога, чи ні. Аби податок платила...
Так званий західній світ слабий тому, що держави цього світу байдужі чи вони мають віруючих чи безбожників. Приклад тому був В'єтнам. Противник бодай хибно, але вірив у комунізм, а провідники Америки покладали надію тільки на зброю. Танки, бомби, ракети - це матеріальний вияв сили, але перемагає в кінці ідея, віра, якою опановані люди, а не зброя. Зброя може тимчасово упокорити, але ідея, яка виходить з почуття віри в боротьбі за правду, - перемагає.
Христос, як ми чули нині з читання Євангелії, докорив своїх учнів, які намагалися оздоровити лунатика без сильної віри в благодать Божу, дану їм Христом для тимчасової місії. Коли учні запитали чому вони не могли оздоровити хлопця, то Господь сказав:
“Через ваше невірство. Бо поправді кажу вам: коли будете мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: ‘Перейди звідси туди’, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого.”
(Матфея 17,20)
Христос і в діях оздоровлення, як і взагалі в усій діяльності Його послідовників вимагав, щоб люди здобувалися на глибоку міцну віру, щоб люди все добре чинили з великою вірою. І зворотньо - люди мали творити добрі діла, бо ж велика віра без тих діл - свідчить про пустоту, про духовну мертвоту. Апостол Яків свідчить: “Так само й віра, коли діл не має, - мертва в собі.” (Яків 2,17)
Православ’я постійно наголошує, що ми ніколи не можемо задовольнятися книжною вірою, вірою тільки в своїх переконаннях, а практикувати ту віру, видавати плоди віри - в ділах, особливо в ділах милосердя, по яких Господь буде оцінювати нашу достойність перед Богом.
“Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили - Мені не вчинили.”
(Мт. 25,45)
Апостол Павло підтверджує настанови Христові також із ясним визначенням:
“Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть.”
(Римлян 2,13)
Працівники й послідовники Христові в цім віці мають бути свідомі, що й Ісуса в цім віці переслідували:
“Як Мене переслідували. - то й вас переслідувати будуть; як слово Моє зберігали, - берегтимуть ваше.” (Івана 15,20)
Тому й коли до нас буває невідповідне ставлення, - не дивуймося тому, бо ж нашого Спасителя за науку Євангелія зневажали, оплювали й розп'яли в цім світі, але Господь попередив і заповів нам:
“Страждання зазнаєте в світі, - але будьте відважні: Я світ переміг!” (Ів. 16,33)
І це наша тверда й нерушима віра, що з Христом ми завжди переможемо.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…