Спасіння душ людських через прощення
11-та неділя після Тройці / П’ятидесятниці
1 Коринтян 9:2-12; Матфея 18:23-35
Декілька неділь було присвячено євангельське читання розповіді про чуда Христові: оздоровлення тяжко хворих: двох біснуватих (5-та), розслабленого спаралізованого (6-та), двох сліпців і німого, що був біснуватий (7-ма), чудесного нагодування п'ятьма хлібами більше як п'ять тисяч людей, оздоровлення сновидного-лунатика.
Ті всі чудесні дії, які звершував Христос на очах багатьох людей, були свідченням про божественну силу, якою Він володів, свідченням про Його синівство Боже. Через те, коли навчав Ісус про волю Божу, коли звіщав Євангелію спасіння, а первосвященики, книжники й взагалі юдейська старшина не вірили йому, то Христос докоряв їм:
“...закидаєте ви: Зневажаєш Ти Бога, через те, що сказав Я: Я Син Божий? Коли Я не чиню діл Свого Отця, то не вірте Мені. А коли Я чиню, то хоч ви Мені віри й не ймете, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я у Отці!” (Івана 10:36-38)
Отже, Ісус Христос домагався, щоб повірили, що Він - Син Божий.
Ми ніколи не повинні забувати, що найголовнішим завданням місії Христової було не лікування тілесне й взагалі не творення чудес, а спасіння людей від панування над ними гріха. Про те виразно провіщено від Бога через ангела ще Йосипові-обручникові:
“І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів.”
(Матфея 1,21)
В нинішній Євангелії якраз і подано розповідь Христову про немилосердного боржника, щоб виховати, спрямувати людей на те основне - спасіння душ. Як і в молитві Господній, - “і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”, так і тут засвідчено, що без прощення нашим ближнім їхніх провин супроти нас, ми не можемо сподіватися на прощення від Бога.
Христос засвідчує тут, що так, як того боржника, який не хотів простити ближньому своєму, було тяжко покарано, так само буде покарано й кожного із нас. Христос виразно про те засвідчив:
“Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого.” (Мф. 18,35)
Це однозгідне з Христовим свідченням тоді, коли Він навчав своїх учнів молитву Господню. (Мф. 6:14-15)
Серед людей, здавалося б віруючих християн, буває багато хвороб, із ними трапляється не мало нещасливих випадків, але рідко коли хто подумає, що причиною буває іменно гріхи непрощення нашим ближнім, затаєна злоба, ненависть або звершені гріховні вчинки супроти ближнього, супроти настанов Божих, які тяжким каменем осіли в душі людській.
Із власного пастирського досвіду переконався, що є випадки, коли і хвороби, і нещастя, і навіть передчасна смерть трапляється часто серед поверхових християн, які не задумуються про свій душевний стан, для яких у Церкві все “церемонія”, які не відчувають єднання з Богом.
Православний священик із США розповідає:
Одна жінка (на ім'я Зорка) поступово вмирала в лікарні на хворобу рака. Лікарі вважали, що вона вже перебуває в такому стані, що будь-які засоби лікування зайві. Тому й припинили лікування, а та жінка втратила надію. Вона ніколи не була активна православна християнка, - отак уважала себе за православну християнку по традиції, по спадковості віри від батьків.
Священик запитав її чи не пам'ятає вона когось із своїх ближніх, що вона не простила їм провини й має ще затаєне зло проти когось із них. Після глибших роздумів жінка згадала, що вона й досі має затаєну ненависть - не простила своїй нерідній матері (мачусі), яка її виховувала. Той тягар злоби, ненависті жінка виношувала в серці, в своїх почуттях біля 25 років. І вона, згадавши про те, промовила:
“Я хочу навернутися до Бога й прошу його простити мені, щоб Він дав мені силу, щоб я простила своїй мачусі.”
І Бог дав їй силу - вона щиросердно простила нерідній матері, вона щиро розкаялася й відчула душевну полегкість, чистоту. Вона знайшла мир у своїй душі й вперше за довгі роки, з чистотою душевною й радістю духовною прийняла святе Причастя.
На її бажання над нею було тричі звершено Таїнство Маслосвяття. Священик запросив на звершення того Таїнства декількох глибоковіруючих людей. (The Reality of God’s Healing Love, By Fr. B. Zabrodsky, in Theosis)
Чоловік тієї жінки був перед тим невіруючим, але під впливом духовного зрушення його дружини на 3-й раз звершення Маслосвяття також був присутній. Жінка, яка вже довший час не могла вставати, почала вставати й сидіти, потім ходити по кімнаті а пізніше - по коридорі лікарні. Накінець, одного разу, коли зайшов священик, - ліжко було пусте. Медсестра сказала:
“She is not here. She went home. Praise the Lord.” (Її тут немає. Вона пішла додому. Слава Господу.)
І справді - треба прославити Бога, - Він її оздоровив, але вона здобулася перед тим на прощення... Скільки серед нас є таких, що виношують, як олив'яний злиток, у душі затаєну ненависть, злобу, заклятість супроти ближнього й одночасно сподіваються, що їх Бог якось оздоровить?
Отже, намагаймося зробити крок в напрямку нашого спасіння.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
