21-ша неділя по П’ятидесятниці
Галатів 1:11-19; Луки 8:5-15
Господь Ісус Христос, перебуваючи на землі тілесно, сіяв зерна Божої науки спасіння. Ті, що увірували в Його Слово, чи безпосередньо почувши від Нього, чи від Його послідовників, — ті люди знайшли спасіння. Господь ясно визначив, що “Зерно — це Боже Слово” (Луки 8,11).
Ми часто ставимо собі питання: Чому, не дивлячись на те, що Слово Боже, те “зерно”, сіється вже близько двох тисяч років, і багато сіячів було, але ще в світі звершується багато негідних вчинків, багато людей опоганюють своїми ділами образ Божий?
Ісус Христос дає нам зрозуміти, в зачитаній нині притчі, що причиною невтішних наслідків проповіді Божого Слова є невідповідний ґрунт людських сердець, тобто невідповідне наставлення, легковажне прийняття людьми Божого Слова.
Найперше треба сказати, що не всі формально охрещені християни слухають Слово Боже. Багато людей рідко слухає проповідь євангельську, частина виростає, як бур’ян, і ніколи не слухає, не читає Євангелії Христової. Але й ті, що слухають, — не відкривають двері сердець своїх, щоб Христос оселився в них, перебував і керував їхніми вчинками. Господь же насильно до нікого не входить, через апостола Івана Богослова Христос каже:
“Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду...” (Об’явлення 3, 20).
І ствердив Христос, що деякі люди, хоч слухають, але думки їх далеко, вони не сприймають зерен Божої науки. Ті зерна не приймаються й не проростають у їхніх серцях, у їхній свідомості.
Слова євангельської проповіді в більшості десь падають мимо них – “край дорогий”, а та частка, що сприймається ними, то “приходить диявол і забирає”, бо такі люди, очевидно, приходять не запричаститися Божим Словом, а розважитися. Вони не переживають і не вникають у Таїнство. З пустотою душею вони приходять до храму, з пустотою вони й виходять. Такі християни звичаєві, приходять до церкви “для годиться”.
Є християни, які таки люблять послухати Слово Боже, часом і проповідника похваллять. Вони можуть і обряди наші любити, і співи. Навіть членські вкладки можуть справно платити, але вони християни тільки до часу — доки ісповідання цієї віри Христової в пошані. Коли ж до влади приходять чужовірці чи безбожники, коли є випробовування їхньої віри, то вони відходять, відрікаються від Христа (Лк. 8,13).
Христос далі, пояснюючи притчу, каже нам:
“А що впало між терен, - це ті, хто слухає слово, але, ходяче бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, - і плоду вони не дають.” (Лк. 8, 13).
Ми знаємо таких християн: доки вони чесно працювали, перебували в недостатках, потребували опори в людях, — вони були в Церкві й працювали для Церкви. Але коли забагатіли, коли обросли маєтками, вони вже не мають часу ні для Бога, ні для Церкви, ні для тих людей, з якими вони спілкувалися. Такі люди обросли жиром достатків, і їхнє християнство ніби випарувалося. Чим дальше, тим більше ми спостерігаємо таких християн; їх принади світу цього з’їдають, - вони не знають як бути заможними й побожними, отже їхнє християнство було поверхове, неглибоке.
Але, на щастя, є ще інші християни, ті, які приймають Слово Боже, євангельську науку Христову глибоко в свою свідомість, на підставі тієї науки Христової вони не тільки моляться, а й намагаються провадити своє щоденне життя. Вони щиро виховують дітей своїх у вірі тій. Вони ніколи не зраджують Христа, а плоди віри “вони в терпеливості приносять”. (Лк. 8,15).
Такі християни не тільки не зраджують Христа, вони не зраджують і свого народу, вони не відрікаються своїх батьків, не відрікаються мови свого народу. Завдяки тому, що є люди, які мають добрий ґрунт сердець, Церква Христова непереможна: її й “сили адові не переможуть” (Матвія 16,18).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
