Взяти й нести свого хреста
Неділя по Воздвиженні Хреста Господнього
Галатів 2:16-20; Марка 8:34-38;9,1
Ще задовго перед своїми стражданнями Христос говорив до народу (не тільки до своїх найближчих учнів):
“що Синові Людському треба багато страждати, і його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, - але третього дня воскресне.” (Марка 8,З1)
Останній вислів - про воскресіння - не так вражав, бо було не дуже зрозуміло, але що Ісус має страждати, мав бути вбитим - те до всіх доходило, всім було зрозуміло. Петро навіть “узяв набік” Ісуса й “став перечити Йому”. (Мрк. 8,32)
Апостол Матфей передає, що в той час апостол Петро казав Ісусові:
“Змилуйся. Господи, - хай Тобі такого не буде!”. (Матфея 16,22)
Але Ісус не тільки не пом'якшав свого предвіщення про особисту долю, але сказав своїм послідовникам, що всі, хто хоче наслідувати Його, має бути готовим зректися всіх особистих життєвих вигод, має бути готовим перетерпіти все в ім'я ісповідання правди і навіть смерть прийняти.
“Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!” (Мрк. 8,34)
Ісус не хотів, щоб Його послідовники мали хибну думку, що ісповідання й утвердження істини може бути здійснене легкою дорогою. З того ми й маємо розуміти, що словесне задекларування правди має завжди основуватися на готовності постояти за ту правду, - готовністю прийняти страждання й навіть тілесну смерть.
Послідовники Христа мають бути також свідомими, що:
“Хто хоче душу свою зберегти, той погубить її. а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже.” (Мрк. 8,35)
Отже, хто хоче зберегти свою душу, той мусить бути готовим втратити своє тілесне життя; відступленням від правди ніхто не може себе спасти.
Таку дорогу правди визначив Христос для своїх послідовників, але найперше Він Сам пішов тією дорогою хресною. Він не вимагав від своїх послідовників чогось такого, що сам не чинив.
Але одночасно ми повинні бути свідомими, що Ісус Христос не йшов на страждання, хресну смерть з безвихіддя -- тільки через злу волю первосвящеників і старшини юдейської. Христос знав наперед про ті злі задуми, говорив про них багато разів своїм послідовникам ще задовго перед своїм страсним тижнем. Він мав змогу уникнути хресної дороги й смерті на хресті. Адже ж Він був завжди у зв'язку з Отцем своїм Небесним і говорив своїм учням у саду Гетсиманськім, що Він може звернутися до “Свого Отця, - і Він дасть Мені більше дванадцяти легіонів Анголів” на оборону. (Мф. 26,53)
Ще на Тайній Вечері, в розмові з найближчими учнями своїми Господь ствердив:
“Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене Його не бере, але Я Сам від Себе кладу його.” (Івана 17-18)
У світлі того пізнання дій Ісуса Христа, хрест Христовий є не просто знаряддя смерті, а жертівник, на якому Господь наш Ісус Христос приніс Себе в жертву за гріхи світу, щоб утвердити істину, щоб спасти людей.
Тими своїми діями Він засвідчив, що ісповідання істини вимагав від людини жертвенної посвяти, приречення, готовності віддати життя. Хто боїться страждань, хто боїться смерті, - той недосконалий у любові й не може відстояти істину. Апостол євангеліст Іван свідчить:
“Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той недосконалий в любові.” (1 Івана 4,18)
Безбожники й всілякі деспоти тому й панують часто над людьми, бо вони залякують людей муками й смертю. Позбутися страху перед смертю - це духовно перемогти смерть й з стати непоборними. Це ми й можемо зробити, наслідуючи нашого Господа, коли прирікаємо й готові взяти “свій хрест” й іти вслід за Ним. (Мрк. 8,34)
Коли ми готові взяти й нести свій хрест вслід за Христом, тоді хрест Христовий для нас не просто символ, а іменно зброя спасіння, зброя непоборна. Про те ми мусимо завжди пам’ятати, коли ми вклоняємося образові хреста Господнього, коли ми осіняємо себе тим хрестом, кладемо його на освячення нашого розуму, наших почуттів, наших дій.
Саме обрядове осінення себе знаком хреста Господнього, без осмислення відповідальності нашої перед Богом, без готовності йти вслід за Ісусом, наслідуючи його в ісповіданні правди, - мало нам дає. Без тієї твердості й рішимості, ми є тільки літеплі християни, а про таких є свідчення від Бога через апостола євангеліста Івана:
“Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був. А що ти літеплий, і не гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст.” (Об’явлення З:15-16)
Ми, українці православного віроісповідання, у світлі того Христового заклику, маємо взяти також хрест cвoro народу, свого віроісповідання й нести його і під пануванням наших сусідів-окупантів, і тут, коли ми живемо у вільній демократичній країні, з усіма свободами, але коли ми розсіяні в чужому морі (національно й віроісповідно).
Ми мусимо брати тут на себе подвійні чи навіть потрійні обов'язки, щоб виховати з наших дітей достойних і громадян цієї країни, але одночасно і достойних ісповідників Православної віри, та достойних синів і дочок українського народу.
Нам багато тяжче виховувати дітей, як пересічним канадцям чи американцям, але волею Божою ми поставлені в такі обставини, хрест наш стоїть перед нами, то ж візьмімо його й несімо вслід за Ісусом. Сповняймо його волю.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
