“Коли хто й із мертвих воскресне, - не йнятимуть віри”
22 неділя по П’ятидесятниці, Неділя Лазаря
Галатів 6:11-18; Луки 16:19-31
Євангельська притча Ісуса Христа про багатого чоловіка й бідного Лазаря так зворушила й вплинула на Альберта Швейцара (1875-1965), що він, маяючи вже три докторати (філософії, богослов’я й музикознавства), займаючи посаду ректора Богословського факультету в Страсбурзі й маючи інші почесні обов’язки, в 1905 році зрезиґнував з усіх постів і вступив на 6-ти- літній курс медицини, як простий студент.
Він уважав, що і він, і багато інших людей живуть, як той багатій у євангельській розповіді, користуючись усіма благами культури й цивілізації, а темношкірі африканці в Африці живуть, як той євангельський Лазар, “що лежав у воріт його, струпами вкритий” (Луки 8,20), що годувався тільки крихтами, що спадали зі столу багача.
Таке положення в світі не давало А. Швейцарові спокійно жити культурним вигідним життям серед освіченого середовища в Європі й користуватися всіма благами цивілізації. Через те він уважав необхідним набути таку професію-кваліфікації, з якими він був би найбільш помічним для знедолених, колоніально визискуваних і пригноблених людей.
Здобувши диплом лікаря, ставши також вправним спеціалістом-хірургом, а його дружина здобула тим часом кваліфікації медичної сестри (“nurse”), Альберт Швейцар в 1913 році з дружиною виїхав у Французьку Екваторіальну Африку, заснував у джунглях лікарню, на березі ріки Оґови (Ogowe). То було місце де тубільці не могли знайти до того часу медичної допомоги й де було багато хворих на проказу та інші тяжкі хвороби.
Швейцар хотів не там лікувати, де можна заробляти, а там, де ніхто не хотів їхати допомагати тим занедбаним і нещасним хворим людям - тим євангельським Лазарям. Він все своє життя від того часу, за виключенням окремих виїздів з лекціями для колектування фондів на утримання й розбудову лікарні, перебував у праці в тій же Африканській країні. Там він і закінчив своє земне життя. Його можна вважати новітнім святим, який присвятив майже ціле своє свідоме життя на вияв милосердя й любові до слабих і немічних, віддавши в ім’я тієї Христової любові всі свої сили й таланти.
Порівняймо ми, в світлі Христової притчі про багатого й Лазаря, як також у світлі діяльності доктора А. Швейцара, стан медичної обслуги в Канаді, зокрема в Онтаріо. В Торонто, по більших містах південного Онтаріо повно лікарів, дентистів і спеціалістів різних галузей медичного лікування. Вони тут конкурують один з одним, їх тут забагато, але на півночі
Онтаріо, особливо по менших містах, не вистачає лікарів, цілі великі околиці лишаються без кваліфікованої лікарської допомоги.
Також з інших, менш розвинених країн (Ямайки, Індії, з Пакистану й інших країн Азії), приїжджають до Канади вчитися студенти, вивчають тут медицину, здобувають відповідні кваліфікації, а потім, замість їхати у свої країни, де їхні кваліфікації найбільше потребують, багато з них лишаються тут, в Канаді, де вистачає своїх лікарів. Вони лишаються тут, бо тут вищий життєвий рівень, більші заробітки.
Подібне трапляється також в інших професіях: учителі, інженери й інші спеціалісти лишаються тут, замість того, щоб їхати в свої краї й прислуговуватися до розбудови свого краю, до ширення освіти серед своїх людей. Таким освіченим людям не хочеться допомагати своїм ближнім, а вони, як той багач із притчі, хочуть тільки скористатися в суспільстві, щоб мати вигідне особисте життя.
Звернімо увагу на того багатія з євангельської притчі; коли він знайшовся після смерті в пеклі, то просить, щоб був посланий посланець до його братів (“бо п’ятьох братів маю”), щоб їх попередили, що пекло дійсно існує, щоб вони змінили своє життя й не попали також у “місце страждання” (Луки 16,28).
Багачеві у відповідь було сказано:
“Мойсея й пророків вони мають”,
тобто - мають в своєму посіданні Закони Божі, Святе Письмо.
В Святому Письмі вказано, як люди повинні жити в земному житті, як вони мають єднатися з своїм Богом-Творцем, як вони мають жити згідно Заповідей і настанов Божих, як відноситися з милосердям і любов’ю до своїх ближніх, щоб сподобитися єднання з Богом у вічності. Отже тим людям дана вся можливість творити своє спасіння й коли вони відмовляються його чинити в земному житті, то вони мусять знати, що прирікають себе на загибель.
Але багач каже, що того не досить:
“Ні ж бо....але коли прийде хто й з мертвих до них, то покаються”.
Йому ж сказано було:
“Як Мойсея й пророків не слухають, то коли хто й з мертвих воскресне, - не йнятимуть віри!”
(Луки 16:20).
І ми знаємо, що так воно дійсно й було: Коли Ісус воскресив Лазаря, брата Марії й Марти, то юдейські “первосвященики змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти” (Івана 12,10).
Коли Ісус Христос сам воскрес на третій день із мертвих, то ті, що шукали істини, увірували в Нього, а ті, що шукали засобів до продовження панування над своїм народом, ті, які шукали вигод земного життя, а не істини, - ті не увірували. Вони не увірували воскреслому Синові Божому, а не просто якомусь посланцеві.
Бог не буде більше посилати воскреслих із мертвих - воскреслий Ісус Христос був останнім доказом. Бог не буде більше посилати на жертву страждань і розп’яття свого Сина.
Син той, Господь Ісус Христос, прийде вдруге, але не на поновне страждання й розп’яття, а щоб “судити живих і мертвих” (Матфея 25:31-46). Бог дав людям Новий Заповіт, дав Євангелію, дав нові Заповіді Христові любові. Бог заснував Церкву спасіння, Бог заповів хрещення “В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”, вказав і дав людям всі засоби життя й спасіння.
Як “Хто увірує й охриститься, - буде спасенний, а хто не ввірує, - осуджений буде” (Марка 16,16).
Багатій був засуджений до пекла не тому, що посідав велике багатство, а тому, що був байдужий до ближнього свого, тому, що не вірив Богові, не прийняв Заповіді й настанови Божі для життя на землі.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
