Блаженні ті, хто слухає Слово Боже й виконує його
21-ша неділя після Тройці / П’ятидесятниці
Галатів 2:16-20; Луки 8:5-15
Майже 1950 років вже проповідується Євангелія Христова в цім світі. У вільному світі, де справді існують демократичні свободи, навчаємо про віру Христову і дітей, і дорослих людей. Біблія випускається мільйоновими тиражами на різних мовах, багато різних християнських віроісповідань випускає багато різної навчальної літератури.
У проповідях, через пресу й різні засоби комунікації навчається про вірне розуміння Бога, про любов Божу до наc і про необхідність нам усім виявляти любов до ближніх наших, один до одного. І все ж ми мусимо признати, що навіть у тих країнах, де існує свобода слова, де всім доступно слухати Слово Боже, - багато робиться недоброго. Ще багато існує в світі зла, підступства, ворожнечі не тільки між різними народами й віроісповіданнями, а ворожнечі між одновірцями, навіть між членами тієї самої Христової Громади.
Ми є свідками величезного прогресу в розвитку техніки, різних прикладних наук й одночасно мало бачимо прогресу в духовнім, моральнім звершенстві. Скоріше навпаки: останні пару десятків років ми бачимо велике моральне падіння серед певної частини людського суспільства.
За останні якихось 50 років загал людського суспільства /очевидно, не всі/ досить збагатився матеріально. Життєві вигоди, якими колиcь користувалося тільки обмежена кількість людей, тепер маю більшість людей серед звичайних трудівників. В тому прогрес незаперечний.
Але одночасно статистика, наприклад 70-х років 20-го століття, свідчить, що люди більше пропивають грошей, а ніж жертвують на всі Церкви. Злочинство неспівмірно збільшується, поширюється, - багато швидше, а ніж зростає населення. При чому, наркоманство, алкоголізм поширюється серед малолітніх, серед дітей 8-18 років, не говорячи вже за старших. Читаємо репортажі, що діти, щойно народжені з утроби матері, бувають уже отруєні наркотиками.
З того всього видно, що велика частина людей або ніколи не чує Слова Божого, або не хоче його слухати, не хоче сприймати висловлених істин від Бога, Щиро віруючі люди мусять, безумовно, досліджувати причину тих yсіx невтішних фактів. Але Господь наш Ісус Христос, ще перебуваючи на землі, дав людям зрозуміти чому на декого Слово Боже не робить впливу.
1. Буває, що люди слухають проповідь, науку Слова Божого, але cлова й наука від Бога не сприймається деякими людьми. Доля тих слів від Бога, як зерен, що падають “край дороги” – “приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не увірували й не спаслися”. (Луки 8,12)
Диявол же дуже не хоче, щоб люди находили спасіння в Богові, тому й буває такий стан, що люди ходять часом до церкви, слухають Богослужіння, слухають науку Божу, але нічого не зростають у Богові. Це тому, що саме наставлення тих людей до Божого Слова байдуже; в тому, як видно, не винен проповідник.
2. Є люди, які радо приймають Слово Боже, їм воно подобається, але вони не приймають рішення жити в Бозі, згідно Його настанов. Тому то, як свідчить Христос, вони не мають кореня, вони вірують, доки всі навколо них вірують, але коли настає невигода, випробовування, то вони “відпадають”. (Лк. 8,13)
Таких людей мабуть і серед нас багато, а найбільше певно - їх було багато в Україні, на території Російської імперії, бо коли настало переслідування віруючих, то багато людей відійшло, багато з вчорашніх християн підтримувало безбожників. Безбожники, богоборці ніколи б не могли за короткий час завдати так багато шкоди Православній Церкві в Україні, коли б не було багато людей з кам'янистим ґрунтом в їхніх чуттях, у сприйманні Слова Божого.
3. Мені не раз доводилося чути, що поки був бідним, студентом чи початкуючим учителем, то горнувся чоловік до своєї Церкви, до своїх людей. Жінка такого чоловіка часто тяжко працювала, виконувала чорнову роботу, щоб чоловік міг здобути вищу освіту й добру професію. І от здобув...вже він адвокатом... І тоді бере розвід, бо вважав, що адвокатові треба не просту жінку, а з освітою...
Також у Церкві своїй вже людина стає рідко бувати. Каже, що дуже зайнятий у своїй професії.
Дехто з тих людей зовсім відцурався свого, навіть прізвища поміняли, а дехто ще любить трохи своє, присилає на коляду й т.п.
В Україні такі люди, “придушені клопотами та багатством, та життєвими розкошами", в минулих віках ставали поляками, коли Польща (Лк. 8,14) панувала й “істинно русскими”, коли Росія панувала на наших землях, а на західних землях вони пробували притулятися до німців, щоб не схожими бути на людей із свого поневоленого народу.
Те угруповання людей може, ради вигод життєвих і різних привілеїв, міняти і своє віроісповідання, і національність. Серед тих же були люди, які, за визначенням Тараса Шевченка, допомагали “Матір катувати, та з матері полатану сорочку здіймати”. Якби таких людей не було, то, як говорив той же Т. Ш-ко, “Не плакала б мати, діти не журились”. (Розрита могила, Кобзарь)
Але вони є. Вони були за часів проповіді Ісуса Христа в Палестині, були в усіх віках, є вони й тепер. Отже, проповідник, священнослужитель може мати вину за слабості в християнізації, та, як свідчить Господь, причини є часом поза його можливостями.
4. Та добре, що є люди, які хоч і не безгрішні, але чесні перед Богом, які не тільки намагаються пізнати, почути про волю Божу, але намагаються ту волю Божу перетворити в життя. Вони намагаються жити згідно євангельських настанов, намагаються наслідувати Христа, несуть свій хрест за своїм Господом. Їхні діти бачать щирість в ісповіданні їхніх батьків і тому вони стають самі плодами євангельськими.
Всі мученики були з плеяди тих, серця яких мали добрий ґрунт, які сприймали науку Христову не для знання, а для ісповідання, для засвідчення перед людьми (Матвія 10,32).
Господь ствердив:
“Так. Блаженні ж ті, хто слухає Божого Слова й береже його!” (Лк. 11,28).
І святий ап. Павло свідчить:
“Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть.”
(Римлян 2,13)
Досвід життя людського, історія свідчить нам, що ті люди, які дотримуються вірності Богові, виконують його Закон, Заповіді, вони також дотримуються в обороні правди свого народу. Таким був і наш національний пророк Тарас Шевченко, який, бувши в неволі, писав:
“Караюсь, мучусь, але не каюсь.” (О думи мої! О славо злая!)
Він міг каятися й каявся за свої особисті гріхи, але він не каявся, не жалів, що виступив проти поневолювачів свого народу, що закликав
“Україну свою любить, любить її во время люте, в останню тяжкую минуту за неї Господа молить”.
(В Казематі)
У Тараса Шевченка правда Божа була неподільною з правдою його народу, і в тому ми маємо вcі наслідувати його. Коли ми будемо так поступати то будемо не тільки слухачами, а виконавцями настанов Божих.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
