Як рівнятися з Богом?
19-та неділя
2 Коринтян 11:31-33; 12:1-9; Луки 6:31-36
Є така хибна амбіція людей — намагання зрівнятися з Богом, а ще частіше — прагнення до виявлення людині божеської пошани. Вже перші люди, Адам і Єва, за спонукою й спокусою диявола хотіли стати такі мудрі, як Бог, - “і станете ви немов Боги” (Буття 3,5).
Ми знаємо з тієї біблійної історії, що коли запанувала в перших людей та думка, - вони стали найбільш нерозумні й найбільш віддалили себе від Бога.
Всілякі імператори, царі, королі, диктатори-завойовники намагалися могутністю, демонстрацією своєї сили, влади зрівнятися з Богом. Римські імператори наказували робити статуї на свою подобу, будувати собі храми, вимагали віддавати собі божеські почесті.
Але й вони не були першими в тих безглуздих амбіціях, бо ще за більш, як 300 років перед народженням Христа Александр Македонський, завоювавши близький схід Азії й Єгипет, уявив себе, по намові поганських жреців і підлиз, богом… Отже різні східні володарі, з Персії, Асирії-Вавилонії й інших країн, ще перед тим оголошували себе богами. Тому й вимагали собі безумовної покори народів, над якими вони здобували владу.
Були також деякі мудреці, в яких “ум за розум заходив”, і вони уявляли себе наймудрішими, джерелом найвищої мудрості й заперечували існування Бога.
Але вернімося до Риму. Це, властиво, по традиції, що в Римі були колись імператори-“боги” чи “напівбоги”, що єпископи римські додумалися проголосити себе заступниками Ісуса Христа, вікаріями Його на землі. Отже, поганство всунулося в християнство з амбіцією — зрівнятися чи прирівняти себе до Бога.
Даремно люди прикриваються апостолом Петром, — ап. Петро ніколи не вважав себе за вікарія Ісуса Христа на землі, ніколи не висловлював подібних безглуздих думок. Він уважав цілком нормальним, що на Апостольському Соборі головував не він, а ап. Яків, що там же на Соборі й поза ним інші апостоли, особливо ап. Павло, могли вказувати йому на його помилкові дії в справі ісповідання Христової віри. В Посланні до Галатів написано:
“Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, - заслуговував бо він на осуд” (2,11).
В чиєму б середовищі, в якому б віросповіданні не плекалася амбіція зрівняння людини з Богом, — ми знаємо, що то фальшива думка й плекання її спричиняється не до наближення, а на віддалення людей від Бога.
Треба сказати, що в наші часи, поза християнством, в Японії імператор до недавна офіційно вважався богом, бо походить його рід ніби від онука богині Сонця. По закінченню Другої світової війни американський головнокомандувач генерал Макартур змусив японського імператора проголосити, що він не божество. Макартур також видав наказ, яким заборонялося підтримувати культ (храми) Шінто з державної скарбниці. Але окупація США в Японії давно закінчилася, і багато японців далі визнають свого імператора за божество. У тім культі Шінто навчається, що через свого імператора японці мають божественне споріднення, а тому вони є вищою расою, якій суджено керувати світом.
Для людини, на якому б ступені цивілізації вона не була, чи у вік волів і парусних кораблів, чи у вік електроніки й космічних подорожей, — важливо знати своє місце в світі:
Людина є твориво Боже, а не Творець, не Бог. В ній перебуває Дух Божий, Дух Святий, вона обожеcтвленна, коли правдиво ісповідує Христа, але той Дух Святий - то дар від Бога-Творця (1 Коринтян 6,19), він її освячує, відкриває дорогу до спасіння, але, звичайно, він не робить жодну людину Богом.
Тому, яка б людина мудра не була, яку б духовну інституцію вона не очолювала, яку б позицію в політичному, державному житті людина не займала, яким би матеріальним багатством вона не володіла, — все те людина має сприймати як тимчасовий допуск чи вияв милості Божої до неї.
Ні мудрістю, ні силою, ні всемогутністю людина не тільки не може рівнятися, а й навіть наближатися до Бога, бо велич Божа й світ, який Він сотворив, опікується Ним, — безмежні, а людина, хоч і важлива, але тільки частка творіння Божого.
Господь наш Ісус Христос, у своїй Нагорній проповіді, яку ми нині чули з Євангелії, дав людям настанову — в чому ми можемо уподібнюватися, рівнятися до Бога — в милосерді:
“Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!” (Луки 6,36).
І чим більше ми будемо звершуватися, рівнятися, наслідувати Отця Небесного в милосерді, — тим більше ми будемо вгодні Богові, тим більше ми будемо наближатися до Бога, тим більше ми будемо відчувати нашого Бога-Творця.
Ще просте питання: до кого ми маємо виявляти милосердя? До Бога?
Очевидно, Бог особисто нашого милосердя не потребує; ми маємо виявляти милосердя до наших ближніх, виявляти милосердя один до другого, навіть, як закликає нас Господь, виявляти його, нашу любов до наших особистих ворогів (Лк. 6,35).
З чого ж нам розпочинати дії милосердя? Яких премудрих правил дотримуватися в житті, щоб чинити милосердя?
Господь Ісус Христос дає нам дуже просту настанову, яку легко запам'ятати й яка, без будь-якої закрученої премудрості, дає нам мірку для життя, нашої поведінки, наших відношень до ближнього.
“І як бажаєте, щоб вам люди чинилиx, так само чиніть їм і ви.” (Лк. 6,31).
а) Не любимо, як про нас говорять неправду, не бажаємо, щоб наші хиби люди згадували, не бажаємо, щоб дорікали нам, лаяли нас? — Як не бажаємо того для себе, то не робімо того й іншим людям.
б) Не любимо, коли нас обманюють, зло нам чинять, обмовляють нас поза очі? — Не робімо того всього нашим ближнім.
в) Якщо любимо, щоб другі люди пам'ятали й згадували про наші добрі діла, а про помилки, гріхи наші не згадували, — те саме чинімо й по відношенню до наших ближніх.
г) Любимо ми, щоб нам люди прощали, — прощаймо і іншим, нашим ближнім.
Так можна продовжити перелік дуже довго. Важливо, щоб ми прийняли ту просту настанову Господа нашого Ісуса Христа, як правило нашого життя:
“І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви.”
Те просте правило від Христа має контролювати наші вчинки й дії по відношенню до ближніх, а вияв нашого милосердя прийде як логічний вияв наших дій. Ми ж бо любимо, як Бог до нас виявляє своє милосердя; ми любимо, як люди виявляють до нас те ж милосердя — робімо й ми по відношенню до наших ближніх те саме.
Коли будемо постійно виявляти милосердя до наших ближніх, то й особистих наших ворогів буде дуже мало. Любов’ю й милосердям, тобто добром, — ми переможемо зло. Свідчить бо від Бога ап. Павло:
“Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми!” (Римлян 12,17).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
