Христос об’єднав усі народи
24-та неділя після П’ятидесятниці
Ефесян 2:14-22; Луки 8:41-56
“Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом...” (Ефесян 2,14).
А далі апостол Павло стверджує, що
“Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким.” (Еф. 2,17).
Останні слова - це наведення апостолом старозавітного пророцтва Ісаї (57,19) про ролю, яку мав виконувати Христос для різних народів. Далекі - це ті народи, які не знали єдиного й істинного Бога, а близькі - це юдеї, які, бодай формально, знали його.
Коли народився Ісус Христос у Вифлиємі, то з неба залунала пісня ангельська:
“Слава Богу на висоті, а на землі мир, у людях добра воля!” (Луки 2,14).
Христос мав якраз і принести людям той довгожданий мир, спокій душевний. Людство, народи між собою не мали духовної єдності. Юдеї, наприклад, жили окремим духовним життям, у багатьох відношеннях незрозумілим для інших народів, особливо для людей грецької й римської культур.
Віра, духовість, спосіб життя робили юдеїв чужими для інших народів. Вони ж, відносячись інакше до одновірців-юдеїв, а інакше до людей інших віровизнань і народностей, жили духовно замкнуто й відокремлено, чи то в своєму краї, чи в краях інших народів. Та загал юдеїв, живучі багатьма поколіннями в сподіванні приходу Месії, не мали душевного спокою й певності, хоч формально визнавали єдиного Бога.
Серед інших народів переважно панувало багатобожжя, але було досить людей, які відчували фальш у багатьох легендах, які не знаходили певності чи вони знають Творця цього світу й через те відчували душевну пустоту. Люди поганських віроісповідань різних народів не знаходили душевного спокою, бо ж, не знаючи єдиного й істинного Бога, вони перебували в духовній темноті. Світ юдеїв - формальних визнавців єдиного Бога й світ інших народів, які визнавали багатьох і різних богів, - це були два світи, які себе не розуміли й поборювали, одні до других мали в багатьох випадках почуття упередження й зневаги.
Юдеї пишалися знанням єдиного Бога, мали в багатьох випадках почуття гордості, з погордою відносилися до інших народів. Інші ж народи мали почуття зневаги до юдеїв, яких уважали за обмежених фанатиків, які були сухими в своїх почуттях, чужі до мистецтва й багатогранної культури греків і римлян, як також до культур інших східніх народів.
Зрештою, римляни, в яких було багатобожжя, мали сильну й велику імперію, яка об'єднувала десятки різних країн на трьох континентах світу, які мали велику військову та адміністративну силу, вважали, що їм немає чого вчитися в юдеїв, які не можуть втримати державність навіть для свого народу.
Прихід Христа на землю мав об'єднати в одну духовну спільноту тих людей різних культур і віровизнань і дарувати їм душевний мир, бо ж їм усім Господь приносив спасіння. Ісус Христос мав зламати ту духовну “серединну перегороду, ворожнечу” й вивести всіх на дорогу спасіння. Христос кликав усіх, та, як відомо, не всі пішли за Ним...
Народившись і виростаючи тілесно серед юдеїв, Ісус Христос ніколи не називав Себе сином юдейським, а тільки Сином Людським, - про те є багато засвідчень в Євангелії. Напис на хресті:
“Ісус Назарянин, Цар Юдейський” (Івана 19,19),
яку дав Пілат, то було на зневагу й осміяння Ісуса Христа. Ісусове ж Царство, Його держава була “не із світу цього” - те Царство - духовне поняття. До нього приходять усі, які, слідуючи за Ісусом Христом в земному житті, сповняючи Його євангельські настанови.
До Христового Царства і в земному, і в небесному обсязі, відкрита дорога для людей усіх народів. Апостол Павло свідчить:
“Бо нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його.” (Римлян 10,12).
Отже, хоч на землі злі люди, духовні діти й вислужники диявола (Ів. 8,44) чинили великі перешкоди Ісусові Христові в сповненні його великої місії спасіння всіх людей, але Господь, Син Божий сповнив ту величну місію, Він “зруйнував серединну перегороду, ворожнечу” між окремими народами, Він приніс душевний мир усім народам. Він нікого не примушує йти до його Царства, але всіх закликає, Він усім доступний, хто “чисті серцем” (Матфея 5,8).
У Посланні до Колосян ап. Павло ще більш докладніше згадує, що в Христові, в Новому Заповіті немає якогось вибрано народу, що людей не оцінюється по їхньому соціальному становищу на землі:
“де нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скита, раба, вільного, - але все та з усьому Христос!” (Колосян 3,11).
Треба вірно розуміти: Християнство не ставить за свою ціль нівеляцію, зникнення різних народів, навпаки - під час П'ятидесятниці засвідчено достойність різних мов, різних народів перед Богом, коли апостоли Христові заговорили, під впливом благодаті Пресвятого Духа (Дії Святих Апостолів 2:4-11) різними мовами.
Ісуса Христа не можна винити, коли люди, під його іменем, проповідували так звану триязичну єресь або коли вони, поділившись на різні угруповання, нищили, спалювали інакшомислячих:
17.2.1600 року на площі Квітів у Римі був спалений живцем Джордано Бруно;
6-го липня 1415 року в місті Констанці живцем було спалено великого праведника, ректора Пражського університету, Яна Гуса. (Наш Т. Шевченко присвятив Іванові Гусові одну зі своїх поем).
Тисячі людей було спалювано, мучено в ім'я Христове, але, знали й свідомі були того звершителі чи ні, вони чинили не те, що Христос заповів, який проповідував і закликав до себе тільки з любов'ю.
Ми повинні бути свідомими, що ті, хто прагне душевного спокою, хто прагне єдності зі своїм Творцем, тому завжди відкрита дорога до єдності через Господа нашого Ісуса Христа. Одначе, ми не повинні обманювати себе через облудну, демонстраційну єдність - люди повинні намагатися знайти між собою духовну однодушність, а тоді, погодившись між собою, просити в Бога (Мф. 18,19). Без погодження між собою, просити Бога - це лицемірство - демонстрація про “людське око”.
Багато є щировіруючих людей різних віроісповідань, які бажаючи єдності в Христі, хочуть єднатися в молитві на землі, у храмах рукотворних, та, на жаль, те до добра не приводить. Ось тут історичні приклади:
Київський митрополит Платон (у 80-ті роки 19-го століття), подорожуючи по єпархії, зайшов у католицький костьол і виголосив християнське слово:
“Надіюся, що ті перегороди, які між собою поробили люди, не на стільки високі, щоб дійти до неба.”
Але після його візити у костьол, католицький священник був позбавлений сану, а костьол переосвячений...
Є християнські угруповання, які виробляють в собі фанатизм у якихось збоченнях (як, наприклад, баптисти: християни не можуть пити вина чи курити), та Христос дає нам основи єдності не на якихось особистих уподобаннях а на основі виразної виявленої волі Божої.
Господь звершив Таїнство Причастя на хлібі й вині, нам не заборонено вживати вина, але ап. Павло також виразно закликає, щоб ми не впивались, щоб ми не були п'яними:
“Не впивайтесь вином, в якому розпуста...” (Еф. 5,18);
“Все мені можна, ....але мною ніщо володіти не повинно.” (1 Коринтян 6,12).
Таку настанову дано не тільки коринтянам, а всім християнам для керівництва в житті, щоб ми притримуючись того, спрямовували свої зусилля до єдності з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, сповняючись миру, спокою душевного, бо ми впевнені, що прямуємо до нашого спасіння, до єдності з нашим Творцем.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
