Дбати за чистоту душі
3-тя неділя по П’ятидесятниці
Римлян 5:1-10; Матфея 6:22-33
“Око - то світильник для тіла. Тож коли твоє око буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око було лихе, то й усе тіло твоє буде темне.”
(Матфея 6:22-23)
Христос тільки для порівняння, щоб люди зрозуміли істину, вживає тут поняття "око", бо всім зрозуміло, що якщо око хибне, з дефектами, то для людини неправдиво, викривлено чи невиразно, як в тумані чи вночі, здається-відображається в уяві все бачене.
В дійсності, як видно зі змісту євангельської розповіді, Христос говорить не про тілесне око, а про душу людську й під оком тут треба розуміти душу людську. - Як в душі людській світло, ясно, чисто, — то людина й оточення навколо сприймає правдиво, радісно, а серед своїх ближніх бачить найперше позитивне, те, що вони виявляють добре.
Якщо ж душа людська нечиста, сповнена ненависті, заздрощів, самолюбства, то та людина й світ, своє оточення неґативно сприймає: і в природі не баче краси, а тільки погане, всяку нечистоту, і люди навколо здаються тільки злодіями, обманщиками, які намагаються спричинити тій людині зло.
Існує леґенда, переказ, що в якомусь стародавньому королівстві, король вибрав одного дуже доброго чеснотного чоловіка й послав його знайти в державі цілком поганого чоловіка.
Король також вибрав серед своїх підданих одного озлобленого й сказав йому знайти дуже добру людину.
Добрий шукав, шукав дуже поганого й не знайшов, бо хоч і знаходив не дуже добрих, але все таки помічав, що в них є й деякі добрі риси. А озлоблений чоловік не міг знайти серед усіх людей держави добру людину, бо всі люди мали ті чи інші дефекти, хиби.
Можливо, що то тільки леґенда, видумка, але вона відображає істину. Ми, люди, схильні бачити й чути не так і не те, як воно справді є, а скоріше - як відчуває наша душа. Двоє дивляться в те саме вікно, спитайте одного - що він бачив і той відповість, що грязюку, смітник, бруд, а другий скаже, що гарний краєвид - дерево на горбку, навколо траву, а між камінням і обломками дерева - гарні квіти цвітуть.
Після закінчення Богослужіння один парафіянин прийшов і, сказав священикові, що той виголосив не в тон п'ять разів, а другий - нарахував у проповіді священика сім граматичних помилок, а третій прийшов подякувати священикові за проповідь:
“Я сьогодні зрозумів волю Божу й мені тепер легко й радісно на серці.”
Всі три були на тому самому Богослужінні, слухали ту саму проповідь але які три різні враження, три різні здобутки вони винесли! Бо один цікавиться тільки музичністю, другий шукає тільки граматичні помилки в других, прислухається хто як говорить, а третій приходить на Богослужіння, щоб відчути, з'єднатися з Богом у молитві й пізнати волю Божу, щоб її виконувати. І кожен здобув те, за чим прийшов, побачив-почув те, чого прагнула його душа.
Тому то необхідно, щоб кожна людина дбала за чистоту, здоров'я душі, щоб в нас на душі було світло, чисто, щоб людина могла безсторонньо в чистоті й правді бачити та чути, щоб могла пізнавати навколишній світ і навчатися.
У нас увійшло за звичай, що за душу говорять, моляться найбільше тоді, коли ту душу не можна вже поправити, не можна очистити, просвітити - коли людина помре, а душа відійде з тіла. Ми також говоримо про необхідність дбати за чистоту душі з нагоди Великого Посту.
То необхідно робити, але то відноситься до так званої генеральної чистки, раз на рік. Людина ж, християнин мусить дбати за душу — свої духовні очі й вуха — щоденно, як і щоденно ми вмиваємося, промиваємо наші очі. Людина мусить щоденно знаходити час, бодай декілька хвилин, на молитву, роздумування: добре чи не добре ми щось зробили, як позбутися упередження, ненависті супроти ближнього, як позбутися самолюбства й гордості, щоб ми все бачили в світлі Божому.
Що було б, коли б ми тільки раз на рік згадали про чистоту нашого тіла, раз на рік промивали наші очі?
“Очі й вуха є погані свідки для того, хто має варварську душу”,
— ще 500 років до народження Ісуса Христа сказав грецький філософ Геракліт Ефеський (близько 530-470 до Різдва Христового).
Людина з затемненою, нечистою душею не може не тільки правдиво відчувати й бачити навколишній світ, ближніх своїх, але не може відчути й пізнати Творця світу - Бога. Господь Ісус Христос ствердив:
“Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.” (Матфея 5,8).
Як у випадку очей, так й у випадку серця, Ісус Христос має на увазі стан душевний. Люди з “чистим серцем” - зі світлими духовними очима, тобто - із світлою душею, відчують духовно Бога, побачать ближнього свого в позитивах.
Такі люди здатні, живучі на землі, складати собі скарби на небі.
А “де скарб твій, - там буде й серце твоє”, - ствердив Господь.
(Матфея 6,21)
І життя нас переконує, що то істинно так. Людина, яка вважає виявлення чеснот у цьому житті основним змістом життя, - дійсно складає собі скарби для вічності. Вона при матеріальних втратах ніколи не впаде в розпач. Її найбільші скарби - це вчинки доброти, які незнищимі, “їх ні міль, ні іржа не нищить”, їх злодії ніколи не вкрадуть (Марка 6,20) - вони в небі. Якщо вчинки доброти люди й забудуть, то Бог ніколи не забуде.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
