“...І видужає мій слуга”
4-та неділя після П’ятидесятниці
Римлян 6:18-23; Матфея 8:5-13
Хто вивчав історію стародавнього світу, особливо Римської імперії, той знає, що Рим, римляни були дуже горді й зарозумілі та в багатьох випадках зі зневагою відносилися до інших країн, народів, які вони покорювали своїми могутніми легіонами війська, своєю організацією й виробленою системою управління.
Тому представники римської влади в поневолених країнах (губернатори, прокуратори, різного ступня офіцери) в переважній більшості мали вироблений комплекс вищості й зневаги до поневолених народів. Коменданти військових залог, в тому числі й сотники, користувалися не тільки владою над військом, - вони були зверхниками й над місцевою цивільною адміністрацією.
Один із таких сотників був Капернаумський. Але на відміну від інших офіцерів-римлян, він не був зарозумілий, а був людиною доброї душі, виявляв любов і милосердя до людей іновірних. В Євангелії від Луки, розповідаючи про цю саму подію, сказано, що юдейські, старші так казали про сотника:
“Він достойний, щоб Ти це вробив йому. Бо він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив.” (Луки 7;4-5)
Та, як свідчать обидва євангелісти, на Ісуса велике враження зробило виявлення великої віри сотником. Одначе, треба сказати, що сотник просив, благав не за членів своєї родини, а за слугу:
“Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає.” (Maтфея 8,6)
Сотник за того свого слугу настирливо просив і виявив своє особисте пониження та глибоку віру в Ісуса, й Його можливості щодо оздоровлення:
“Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під мою стріху... Та промов тільки слово, - і видужає мій слуга. Бо й я - людина підвладна, і вояків під собою маю; і одному кажу: піди - то йде він, а тому: прийди - приходить, або рабові своєму: зроби те - і він зробить. Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: ‘Істинно кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої віри.’”(Матфея 8:8-10)
Отже Христос поставив сотника-римлянина за приклад для ізраїльтян, а не забуваймо, що ізраїльтяни взагалі, а особливо юдейська верхівка,-- первосвященики, фарисеї й книжники вважали себе найбільш правдивими й досконалими у вірі, бо ж вони знали Святе Письмо, особливо Тору – Закон, вважали себе правдивими визнавцями єдиного Бога, а останніх людей - інших народів - вважали за віроісповідно грішних і нижчих від них…
Звернімо також увагу, що сотник благав за свого слугу, якого ап. Лука називає рабом. (Луки 7,10) Раб же в ті часи - був річчю в господаря. Не забуваймо, що Римська держава в той час була вже довгі віки рабовласницькою. В Палестині також довший час люди привчилися вважати рабство як законну необхідність.
Історики того часу інформують, що в ставках, озерах Римської імперії вважалося нормальним годувати рибу тілом дітей рабів... Від тих істориків ми також довідуємося, що коли племінник одного багатого дядька пожалівся, що ось він, мовляв, чув за вбивства на війні в різних країнах, а ніколи не бачив як то вбивають людей, то той дядько для показу наказав забити сім рабів...
А бої ґладіаторів? - Для потіхи публіки ґладіатори-раби билися мечами й вбивали один одного. Їх тренували до того у спеціальних школах.
Ті приклади дають нам зрозуміння становища рабів і як до них відносилися римляни в час Ісуса Христа на землі й одночасно подається приклад римського сотника як він благав за свого раба, як переймався, що "тяжко страждає". Поза його глибокою вірою, вражає доброта й милосердність того римського вояка й урядовця, та зразок смиренності, — отже ті чесноти можуть і повинні наслідувати всі послідовники Христові, -- християни.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
