“Блаженні голодні та спрагнені правди…”
26-та неділя
Ефесян 5:9-19; Луки 12:16-21
У 26-ту неділю по П'ятидесятниці на Літургії зачитується уривок з Євангелії від Луки, в якому розповідається про одного багатого хлібороба, який зібрав добрий урожай. Він вирішив, що поставить нові просторі клуні, збире туди все зерно й скаже душі своїй:
“Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!”
(Луки 12:18-19).
Отже, як видно, то була людина недалекоглядна, дуже обмежена. Він, очевидно, уважав, що здобувся на матеріяльне забезпечення, отже не треба нічим журитися, а тільки їсти, пити й веселитися. В його свідомість не ввійшло, що Творець дав у його посідання матеріяльні достатки, щоб можна йому чинити добрі діла для ближніх, щоб виявити милосердя.
То чоловік із притчі, а не конкретна якась особа, але ми з життєвого досвіду знаємо, що є досить багато людей, які: тішаться, що здобулися на матеріяльні достатки й нічого більш розумнішого не роблять, як тільки вживають свої достатки для своїх розкошей, а в багатьох випадках, то люди розпиваються й руйнують своє здоров’я, відходять з цього світу, нічого доброго не вчинивши ні для своєї Церкви, ні для свого народу.
Як і той чоловік у притчі, так і в нашому сучасному житті є люди, які живуть і вмирають, як духовні мертвеці, бо вони найбільші свої зусилля й прагнення спрямовують на осягнення матеріяльних здобутків і тілесних задоволень, а все те, як відомо, тимчасове.
Ось тут конкретний життєвий приклад: жінка була одружена з лікарем, мала чотирьох дітей, здавалося одружувалася, й жила по любові, ніхто її до того не примушував. Хоч вона матеріяльно забезпечена, але вона спокусилася на залицяння дуже багатого чоловіка, мультімільйонера, добилася розводу з чоловіком і одружилася з тим багатієм. Та Бог покарав її мабуть ще в цьому світі, бо мусіла піддатися тяжким операціям і з тілесно вродливої жінки вона перетворилася на нікому непотрібну особу. Тепер вона - тілесна й душевна руїна. Її діти, які вже підросли, ніколи не матимуть пошани до своєї матері. І ми можемо словами Христовими сказати:
“Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога.” (Лк. 12,21)
Коли хто з людей має тілесну досконаліcть, коли людина обдарована якимось талантами й здатностями, коли хтось здобувається на матеріяльні здобутки, - то все те ми маємо приймати як дари від Бога, як вияв Його милості дo нас. І з вдячності до Творця, ми маємо намагатися чесно використати ті дари не тільки на особисту користь, але й для добра наших ближніх. Тоді ми будемо відчувати завжди себе живими в Богові й в ділах рук наших виявимо красу нашої душі, і, живучи на землі, будемо складати “собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть.” (Матвія 6,20).
Ми можемо тут ствердити, що як немає в світі серед людей рівномірності в посіданні різних здатностей і талантів, так само немає рівності серед людей у посіданні матеріяльних дібр. Хоч перше ми завжди отримуємо від народження, а друге часом може набуватися, але неприязні відношення між людьми можуть виникати через одні чи другі нерівномірності.
Завиcть і гордість, а часом і ненависть живляться тими нерівномірностями. Не забуваймо, що й притчу про господаря, який отримав добрий врожай, Ісус Христос розповів тому, що один чоловік не міг поділитися з братом спадщиною. Той чоловік хотів, щоб Ісус вказав його братові, “щоб він спадщиною поділився зо мною.” (Лк. 12,13).
Як видно з євангельської розповіді, Господь відмовився розділяти братам їхню спадщину:
“Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?”
І промовив до них:
“Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, - бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його.” (Лк. 12: 14-15).
То дуже важлива вказівка й настанова Христова: коли люди не будуть зажерливі, несправедливі, коли вони розумітимуть, що життя людей не залежить від величини їхніх маєтків, то вони, а особливо брати, завжди поділяться матеріяльними добрами.
В притчі ж Христос показав, що коли навіть людина не потребує з кимось ділитися, а не має розуміння як використовувати матеріяльні здобутки, то її матеріяльні придбання можуть принести їй шкоду. Людина мусить найперше позбутися зажерливости й дбати про душу свою, про ті цінності, які ніколи не зникають, які ніхто ніколи не може вкрасти.
Життя нас переконує, що діти мільйонерів, багатих голівудських артистів, які часто успадковують великі маєтки, - в більшості найбільш нещасні люди, бо вони не можуть успадкувати чеснот і правди, не мають родин, де люди б об’єднувалися любов’ю батька й матері.
Людського щастя не можна побудувати без Бога й правди Його, не залежно чи люди основують життя своє на матеріяльному багатстві й тілесних пристрастях, чи на облудливих теоріях соціальної справедливості безбожництва (марксизму).
За перших сказано попередньо, а за других досить нагадати прикладу будування зі страшними жорстокостями соціалізму й комунізму за Сталіна: в тому суспільстві не змогли жити щасливо навіть його діти - син і дочка. Син помер від алкоголізму, а дочка, втікла жити до капіталістичної Америки.
Жорстокістю щасливого людського життя не можна побудувати. Відібранням маєтків, перерозподілом їх порівну між людьми не можна привести до рівности, бо отримавши порівно, люди їх використовують по різному й одні їх помножують, а другі прогайновують.
Матеріяльними добрами взагалі неможливо людей зрівняти, але люди мають бути свідомими, згідно євангельської Христової науки, що щастя в людському житті не залежить від маєтноcти, отже, щоб вони не були зажерливими. Щастя людське можна побудувати тільки практикуванням братерської любові, тільки життям у правді, тільки у єдності з Богом і Господом нашим Ісусом Христом, який і заповів нам:
“Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.” (Матвія 5,6)
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
