“А хто то мій ближній?”
25 неділя по П’ятидесятниці
Ефесян 4:1-6; Луки 10:25-37
(Притча про милосердного самарянина)
У наших часах дуже поширене так зване інтерв'ю: через ТВ, радіо, через всілякі пресові конференції, панелі, публічні опити (“Ґалоп пол”) ставляться питання й люди на них дають відповіді. У той спосіб ми не тільки довідуємося яке становище займають до тих чи інших проблем, питань інші люди, а ми здобуваємо інформації, знання з різних галузей наук; пізнаємо про факти з життя, - до того часу нам невідомі чи маловідомі. Одночасно ті питання й відповіді змушують нас подумати яке становище ми займаємо до багатьох питань і проблем.
Всілякі плебісцити - це також питання й відповіді на них великої маси людей. От не так давно в провінції Квебеку був плебісцит на питання - чи хочуть там люди мати самостійну державу Квебек, чи далі належати, як і попередньо, до Канади.
Коли ми навчаємося в школі, то чи в початкових класах, чи в університеті, - неодмінно бувають контрольні питання чи іспити, щоб перевірити знання учнів, студентів.
Поступаємо десь на роботу - знову ж ставлять нам питання, маємо відповідати, якщо хочемо дістати якусь працю.
Перед присвоєнням будь-якого звання, перед отриманням документу на практикування якоїбудь професії, - перед людьми ставляться питання, як також ставляться практичні завдання, які вони мають сповнити. Бо важливо не тільки чи людина має певне знання, чи має вірне розуміння, але й чи може все те застосовувати в житті.
Тому, наприклад, після письмових і усних питань-відповідей кандидатові на отримання права їзди, - йому (їй) пропонують показати в їзді, як він (вона) можуть застосовувати в практиці здобуті знання.
У навчанні Христової віри, зокрема в Православній Церкві, довший час видається Катехизис, підручник Православної віри написаний у формі питань і відповідей. (Хоч я особисто не е прихильник укладення Катехизису у формі питань і відповідей, - краще, коли такий виклад ведеться у формі систематичної розповіді.)
У зачитаному уривкові з Євангелії подається питання, яке було поставлене Ісусові Христові:
“Учителю, що мені робити, щоб осягнути вічне життя?”
Коли б таке питання ставила людина, що не знає Святого Письма, то, очевидно, Христос би зразу дав відповідь, але запитував законник, людина, яка мусіла мати докладні знання з Святого Письма. Отже було ясно, що чоловік просто випробовував Ісуса Христа, тому Він відповів тому питанням:
“Що в Законі написано, як ти читаєш?”
А той відповів:
“Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе.” (Луки 10:25-27).
Законник відповів на основі даної настанови від Бога: Левіти 19,18; а ще більше - книга Повторення Закону 6,5. І Христос не заперечив законникові, бо той сказав вірно, згідно настанови в Святому Письмі, тільки ствердив і зобов’язав:
“Правильно ти відповів. Роби це, - і будеш жити.” (Лк. 10:28).
Отже Христос підтвердив настанову Старого Заповіту, Він його не відкидав, бо ж ті настанови були дані Богом через пророка Мойсея. В іншому місці Христос ствердив, що Він прийшов не зруйнувати Закон, але виконати його (Матвія 5,17).
До цього моменту виглядає, що Ісус Христос, Учитель Нового Заповіту, однозгідний зі Старим Заповітом. Але різниця виявилася при визначенні-відповіді на питання:
“А хто то мій ближній?”, - яке поставив законник.
Ісповідники Старого Заповіту, юдеї, вважали, що ближній може бути тільки людиною з їхнього народу, з середовища їхніх одновірців. Отже юдей має бути чесним, виявляти любов тільки до людей із свого народу, до своїх одновірців.
Христос же, розповівши притчу про милосердного самарянина (Лк. 10:29-37) тим підвів до розуміння, що всяка людина, з якою ми маємо відношення в житті, повинна бути нашим ближнім. Коли самарянин виявив милосердя до юдея, хоч юдеї вважали самарянин за расово й віроісповідно “нечистих”, - то вони ближні між собою. Так і треба робити.
Любов до ближнього, як показав Христос у притчі, треба виявляти не тільки устами, словесно, а своїми вчинками, діями. Люди здобувають взагалі судження про нашу віру не на підставі наших словесних визначень, а на підставі дій у нашому житті.
Наприклад:
а) Один із православних людей у Давфин, Манітоба, казав, що хоч він і рідко буває в церкві, на Богослужінні, але зате, коли в той час п'є пиво з сусідом, то він йому доказує, що православна віра більш правдива.
б) Мій сусід італієць, в Торонто, зранку в неділю йшов на півгодинну “Месс”, а потім приходив додому й косив траву, ремонтував авто й тому подібне.
Я проповіді їхнього священика не чув, але я отримував розуміння про римо-католицьку віру, спостерігаючи життя й поведінку римо-католиків. Так само судять про нас, православних, люди інших віроісповідань.
В Новому Заповіті немає правил на подвійний етикет: до чужинців бути байдужими, відноситися вороже, з обманом, без милосердя, а до своїх одновірців - з любов'ю, вирозумінням і милосердям, як це робили й часом і тепер роблять визнавці тільки Старого Заповіту.
В християнстві, в Православ’ї зокрема, є один стандарт чеснот до всіх людей. По відношенню чужовірців необхідно виявляти чесноти нашої віри навіть більш старанно, бо по тому виявленні люди будуть робити судження, висновки про нашу віру.
Ми всі маємо бути свідомі, що вістки, наприклад у пресі, про кримінальні вчинки людей нашої віри, нашого народу - то негативні свідчення про нашу віру серед іншовірних. Ті випадки, - то ніколи не особисті справи, - хочемо ми того чи ні.
Так само, коли наші одновірці, люди з нашого народу не виявляють у відношеннях з іншими людьми заповідану Христом любов до ближнього, то вони своїми вчинками, діями свідчать негативно про нашу віру, наносять шкоду нашій Православній Церкві. Бо коли в житті людина не виявляє діл віри, то віра її дуже слаба.
Апостол Яків, брат Господній, ставить перед нами питання:
“Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має?”
І він же далі відповідає:
“...віра, коли діл не має, - мертва в собі” (Послання Апостола Якова 2:14,17).
А Православна віра тоді правдива, коли вона жива, коли її ісповідують духовно живі люди, які визнають єдиного й живого Бога. (Матвія 12,32).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
