Про Архирея Михаїла в Неділю Всіх Святих
Неділя всіх святих
Євреїв 11:33-40; 12:1-2
Матвія 10:32-33;37-38; 19:27-30
“Кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю Я.” (Матвія 10,32).
В цю неділю, першу по неділі Пресвятої Тройці, Церква Христова вшановує не просто всіх святих людей, а особливо всіх тих святих, яких поіменно не згадується в списках, які нам поіменно невідомі, а в Бога вони прославлені. Вони визнавали Бога перед людьми, засвідчили велику вірність Богові своїми благочестивими діями, ісповідували Бога істинного, ісповідували Ісуса Христа, несучи хрест свій до “самого краю”.
Скільки їх було, скільки їх є тепер? — Ніхто не знає. Скільки з середовища нашого народу в татарське лихоліття, в усі окупаційні режими загинуло святих людей із середовища нашого народу?
Іще питання: Чи помітили ми будь-якого святого в Канаді, США, в інших країнах нашого розселення? — А віра утверджувалася не якимись революціонерами всевідомими, а непомітними й одночасно чесними ісповідниками Бога, Христа.
Мені також здається, що годиться в цей день згадати про того, хто недавно жив, діяв між нами, а якого більшість знала тільки по принагідних архірейських візитаціях. Я не утверджую що він був святим, час і можливо й Божі ознаки визначать, виявлять нам ісповідника Христа… Але ми потребуємо осмислення— хто жив поміж нами?
У квітні місяці 1930 року, коли на Кольському півострові ще лютувала зима, бо це було на півночі, за Полярним колом, на так званому 16-му кілометрі новопрокладеної в’язнями залізниці, висадили цілий ешелон арештантів з України. Як згадує архієпископ Михаїл у своїх ще не надрукованих спогадах, по боках залізниці й по проходу до в’язничного барака стояли бар’єри (стіни) снігу, 3–4 метри висотою.
Така була нагорода протоієреєві Федотові Хорошому за його службу в УАПЦ, за його вірність Богові. Така була кара багатьох тисяч священиків, інтелігенції, трудолюбивих селян і міщан за їхню вірність Богові, Христові, Українській Православній Церкві.
У названих спогадах Владика згадує, як у видінні йому було приречено прийняти ім’я Михаїла. Не будемо входити в дослівний переклад самого слова Михаїл (про те покійний досить вияснює у своїх проповідях), всі ми, одначе, свідомі, що архангел Михаїл уособлює собою найбільшу вірність Богові ангельських сил безтілесних. Всі ангели, які виступили на боротьбу проти сатани й піднебесних сил темряви, — це воїни, сподвижники архістратига Михаїла.
Якщо по волі Божій (покійний тепер) прийняв у чернецтві ім'я Михаїла, то, очевидно, Боже Провидіння було, щоб він, наслідуючи архістратига Михаїла, був зразком вірності Богові. Або подібний висновок, але в іншій площині: через те, що священик Федот Хороший виявляв у житті, діяльності велику вірність Богові, Христові, по волі Божій йому й надано було ім’я Михаїла, щоб під тим ім’ям він служив серед людей і був зразком вірности Богові, щоб він також навчав якнайбільшу кількість людей вірности й любові до Бога.
І саме його довголіття на землі, з його слабким тілесним здоров’ям, на мій погляд, — це чудо. Я знав його більше 30 років, жив із ним у щоденному житті: був і секретарем., і кухарем, і провідником, і перекладачем, і іподияконом, і його ж студентом… Я з досвіду пізнав, що Михаїл був фізично найслабшим з наших архіреїв. В 1945–47 роках він почував себе так ослаблено, що потребував з годину часу після Служби, щоб міг приймати страви. І от він, через десятки років після того, почував себе тілесно більш міцним…
Уже далеко пізніше, коли я сам, отримавши через нього ж сан священика, став- служити й проповідувати, я зрозумів, що коли священнослужитель, свідомий своєї великої відповідальності, напружуючи всю свою увагу, всі розумові, духові здібності, щоб передати молитовне натхнення всім вірним, щоб спрямувати їх від щоденних життєвих турбот на єднання з Творцем, на звершення Таїнства, на участь у Таїнстві, щоб у храмі справді відчувалося віяння Духа Святого, щоб у стінах храму була справді присутня Церква Христова, а не просто група людей; щоб навчити, передати вірним Слово Істини, - священнослужитель часто вичерпує всі свої сили й навіть тілесно ослаблюється, навіть може у холодному храмі потіти.
Але все те розуміння, як я уже згадав, прийшло мені пізніше, одначе, кожний, хто знав Михаїла, нашого архієрея, ближче, той був переконаний, що він, хоч тілесно й слабий, але що він людина щирої молитви щоденної — не тільки для показу. Бог його сили поновляв, скріплював Своєю благодаттю, щоб він багато років сіяв зерна Істини серед нас, щоб він утверджував, вирощував серед нас тверду віру й любов до Бога, до свого українського народу, щоб ми всі наслідували у вірності Богові архістратига Михаїла…
Він був добрим проповідником з ласки Божої, але, можливо, Бог ще може вилонити із середовища нашої Церкви ще більш красномовних проповідників. Він був добрим Архієреєм, але, можливо, знайдуться серед наших єпископів сильніші адміністратори, організатори. Він був і поет, і письменник. З-під його пера вийшло декілька книжок, але, можливо, є й будуть сильніші поети, письменники серед людей нашого народу.
Михаїл був обдарований музикальними здібностями й залишив нам музичні церковні твори, але, можливо, знайдуться й сильніші церковні композитори, талановитіші співаки та дириґенти.
Але на силу віри, на вірність Богові, Христові, — ми не маємо більшого за нього серед нас, і, на мій розсудок, не може бути більше стверджена вірність Богові, хіба що може бути рівна тій, яку ствердив своїм мученицьким ісповіданням віри Христової архієпископ Михаїл.
Він, по заклику Христа, взяв хреста свого й пішов вслід за Ісусом Христом (Марка 8,34). Він був мучений у в'язниці, на каторзі Кольського півострова, на Соловецьких островах Білого моря, на річці Печорі в таборах. Він був гнаний і зневажений, переслідуваний за ісповідання віри в Христа після повернення в Україну, але він скрізь, і в тюремній камері, і у в'язничному бараці, і серед пущ і багнищ за Полярним колом лишався вірним Христові. Він служив Богові, Христові, перебуваючи в лахміттях, голодний і гнаний, він ніколи не відрікся Господа.
Він прирік і волів утратити фізичне життя, а ніж занапастити душу свою (Марка 8,36). Його мучили богоборці: ненависники Христа, але Бог, бачучи, що він був вірний у малому, поставив його над великим.
Бог його поставив у провід Церкви. Він зберіг його для нас, для спасіння душ наших, для утвердження віри серед нас, для утвердження вірності Богові, Христові.
Мученик за віру Христову жив серед нас. У нашому розумінні мученик — це не тільки той, якого замучили до кінця, але й той, який витримав муки, не відрікся, якого Бог урятував з обіймів тілесної смерти, щоб він міг бути нам і свідком, і зразком для людей в ісповіданні істини. На ньому справді стверджено, ще
“сила Моя здійснюється в немочі” (2 Коринтян 12,9).
Серед багатьох інших, що ти породив, Архірею — і я недостойний. Ніхто з нас не може похвалитися таким ствердженням віри, як ти, Архирею Божий, але зразок твого ісповідання віри, твоєї духовної стійкости, твоєї вірности Богові на землі, в наслідуванні архистратига Михаїла, буде нам світити й давати приклад до наслідування.
Ми, сини й дочки тобою виховані, прирікаємо, що будемо наслідувати тебе в служінні. Богові, своєму народові. Будемо проповідувати нашому народові слово істини, будемо шукати загублених, будемо укріпляти у вірі слабих, будемо боротися завжди проти богоборства, будемо просвічувати засліплених. Такі відчуття наші у неділю, коли згадуємо безіменних святих, які мали бути прославлені Богом.
Амінь.
Пропонуємо вашій увазі статтю про життя Митрополита Михаїла:
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
