Свята гора Афон
Автор архімандрит Лаврентій (Живчик), насельник Михайлівського Золотоверхого монастиря. Чоловічий Хрестовоздвиженський монастир біля Моно 2024р. https://monasterymono.org/en/our-history/
Життя ченця для пересічної людини уявляється, переважно, чимось незбагненним. Більшість людей вважають шлях чернечого подвигу непосильним для себе. Та й як можна змиритися із відмовою від багатьох життєвих зручностей, якщо ми від них стаємо залежними? Але чернецтво передбачає передусім чітке встановлення пріоритетів у житті: Бог – на першому місці, все інше – другорядне. Ось до такого ідеалу прагне той, хто дав обітницю зречення суєтного світу, постійного перебування у виконанні заповідей Божих. Але, скажете ви, хіба інакше повинен думати будь-який християнин? Невже вести життя угодне Богові потрібно лише для монахів? Звичайно, ні. Оскільки Господь бажає усім нам спасіння і жертва Христова звершена для всього людського роду, то й благочестиве життя має бути незнищенним скарбом у кожного з нас. А отже, не тільки ченці, а й усі без винятку християни мають потребу дотримуватися приписів церковного життя.
Різниця, фактично лише в тому, що чернець має додаткове завдання – не лише самому бути добрим християнином, але й стати прикладом благочестя для інших. Сучасне чернецтво через віки продовжує традицію в дусі життя перших подвижників, не зважаючи на те, що, можливо, не завжди бачимо такі ж приклади подвигів та благодатних дарів, про які читаємо в патериках. Відомий вислів стверджує, що сучасні ченці спасатимуться терпінням спокус більше, аніж їх попередники терпіли в свій час. Інколи важко осягнути, як подвижники тривалий час молилися, не споживаючи ні їжі, ні води, переносячи холод і спеку. Сучасні монахи прямують тим же шляхом, долаючи з Божою поміччю величезну кількість спокус, які влаштовує супроти подвижників благочестя ворог роду людського. Церква подає нам приклади такого надзвичайного терпіння, молитовності, стриманості, оспівуючи в богослужіннях зразки високих чеснот у житті святих. Багато днів церковного року присвячені вшануванню пам’яті благочестивих ченців. Зокрема, у другу неділю після П’ятидесятниці звучить молитва. Звернена до усіх тих, хто подвизалися на Святій горі Афон. Це місце особливе і надзвичайно важливе для всього православного світу. Наприкінці першого тисячоліття християнської ери Афон, що знаходиться, фактично, на межі слов’янського та грецького світу, сповнився видатними подвижниками благочестя. За Промислом Божим чернече життя на Афоні особливо процвіло саме тоді, коли новонаверненим слов’янським народам потрібно було просвітлення високими зразками чернечих трудів і молитви. Свята Гора стала на той час притулком чернецтва не лише для греків, але й для слов’ян. Досить лише нагадати, що преподобний Антоній Печерський саме з афонським чернецтвом пов’язав початок свого подвигу. Відомий християнський мислитель, також наш земляк Григорій Сковорода подвизався на Афоні. Та й зараз в окремих чернечих обителях Афону серед братії буває досить багато людей слов’янського походження. В передмові до Афонського патерика (Життєпис святих, що на Святій Горі Афонській просяяли), котрий був написаний в монастирі Россікон на Афоні у 1896 році, показана важлива роль Афону і афонських святих для всього православ’я:
“Весь християнський світ знає, що свята Афонська гора перебуває під особливим покровительством Пресвятої Владичиці Діви Богородиці і що це місце визнане Її обранням, як обрання Її євангельського слова. Існує навіть ікона Божої Матері, що має назву Економісса або Ігуменя Святої Гори, на якій Богородиця зображена в ігуменській мантії та з посохом ігумена. Цю істину завжди визнавали православні, але її визнають не тільки православні, але й іновірці, і навіть, невіруючі. І величезна кількість прикладів доводили і доводять Богоматеринську любов та лагідний промисел про тих, хто присвятив себе трудам подвижницького життя на Афоні. Усі також знають, що з Її владичної волі це місце залишається і залишиться надалі, як стверджують місцеві перекази, винятковим жеребом чоловічого чернецтва. З давніх-давен Афон за законами земних царів, які правили у православній Греції, приречений винятково для перебування у ньому самітників. Навіть після розгрому Сходу нечестивими синами Агарі, Святу Гору їх грізні повелителі залишили в її початкових правах. З того часу і донині вона залишається власністю чернецтва і є своєрідним чернечим світом, з його особливим законодавством стосовно морального і зовнішнього життя... Таким чином, Свята Гора, залишаючись предметом материнської турботи Приснодіви, як Її спадок, і за людським законами – спадщиною чернецтва, була в усі часи оплотом, пристановищем і світочем Православ’я, вертоградом, розсадником, осердям православного чернецтва, училищем подвижництва”.
Славний афонський подвижник і вчений Никодим наприкінці виданого ним Номоканону (Книги правил) робить кілька приміток, що стосуються історії Афону. За його міркуваннями можна встановити, що до нашого часу уже понад 16 століть Афон продовжує бути місцем, присвяченим винятково славослів’ю Бога і слугує училищем благочестя і чеснот з того часу, коли христянська віра стала панівною. На противагу цьому твердженню інший святогорець Феодорит у своїх записах про Афон, які були укладені в 20-х роках ХІХ ст., на основі життя преподобного Євфимія, котрий жив у ІХ ст., до дев’ятого століття бачить на Святій Горі цілковиту пустелю, тобто скорочує історію афонського чернецтва до 12 віків. В збірці житій мучеників, що має назву “Новий Лимонарій”, укладеній святим Макарієм (Нотарасом), містяться житія преподобних Варнави, Софронія і Христофора.
Гора Афон взято з https://uk.wikipedia
Перші два святих, котрі померли на початку V ст., відвідуючи різні святі місця, були і на Афоні, бачили відомий Ватопедський монастир та інші обителі, тобто ще до життя преподобного Євфимія, від якого багато дослідників виводять історію афонського подвижництва, на Святій Горі уже подвизалися любителі чеснот. Відомий православний богослов та історик єпископ Порфирій (Успенський) у 1877р. почав видання “Історії Афону”, але за свого життя довів її тільки до ХІІІ ст., подальше видання найцікавішої історії, власне “чернечого Афону” було здійснене його послідовниками майже через 20 років після смерті дослідника.
Власне, не тільки сама історія, але й навіть описи житій афонських подвижників і до сьогодні потребують особливої уваги та вивчення. Навіть у безцінних для Православної Церкви Четьях-Мінеях святителя Димитрія (Туптала), митрополита Ростовського, описані життєві подвиги лише трьох афонських святих: преподобних Афанасія і Петра Афонських та святителя Григорія Палами, архієпископа Фессалонікійського. Дивними для розуміння є ці чудесні житія. Так, преподобний Афанасій Афонський прийняв постриг в Кімінському монастирі в Малій Азії, але заради своїх подвигів отримав благословення ігумена обителі відійти для ведення строгого чернечого життя на гору Афон. Тут через деякий час він сам заснував монастир, що славився своїм строгим уставом. За своє святе життя преподобний Афанасій отримав від Господа дар прозорливості і чудотворінь: знаменням хреста він зцілював хворих та виганяв нечистих духів. Помер він, коли піднявся на покрівлю храму, щоб оглянути будівництво. Раптово дах обвалився і преподобний загинув під його уламками. Тіло святого пролежало три дні непохованим, але анітрохи не змінилося, не потемніло і не набрякло. Преподобний Петро Афонський дивним чином прийшов до подвигу на Афоні. Заступництвом святителя Миколая Чудотворця преподобного було звільнено із в’язниці. Тоді ж святитель оголосив, що майбутній подвижник прийме постриг при гробниці святого апостола Петра в Римі. І справді, коли преподобний Петро прибув у Рим, то під час богослужіння сам папа голосно сказав:
“Петре, що прийшов із грецької землі, котрого святитель Миколай визволив із в’язниці в Самарі, прийди до мене!”
Петро приступив до римського першосвятителя, а той звершив над ним постриг в ченці. Через деякий час, коли папа наставив Петра у християнському благочесті та з благословенням відпустив, преподобний потрапив на Афон також у надзвичайний спосіб: корабель, на якому він плив, невидимою силою зупинився навпроти гори Афон і Петро вирішив, що це є знак Божий, що саме тут йому належить провадити своє життя. Преподобний прожив у печері на Афоні 53 роки не бачачи нікого з людей, проводячи час у постійній молитві. Випадково його знайшов мисливець, якому святий Петро розповів історію свого життя. Віримо, що подібних прикладів афонського подвижництва набагато більше, ніж ми про них знаємо.
Служба всім святим афонським, яка звершується у другу після свята П’ятидесятниці неділю, складена блаженної пам’яті Никодимом Святогорцем і видана у друкованому вигляді вперше у 1847 р. Слов’янською мовою богослужіння було перекладене та надруковане у 1862 р. в Константинополі. Афон завжди вабив тих, хто бажав знати про подвиги ченців, але найперше тих, хто сам бажає подвизатися в молитві. А тому для нас так важливо розуміти значення цього святого місця для всього Православ’я, повчаючись із життя його насельників терпіння, смирення і щирої любові до Бога.
Український Церковний Вісник Помісної Церкви, 2020р.