СПИТАЙТЕ ОТЦЯ: Як людина повинна готуватися до Святої Євхаристії?
Питання:
Отче Ярославе,
я хочу поставити Вам запитання щодо Святої Євхаристії. Я вже певний час не причащався. Востаннє, коли я це зробив, можна сказати, що я не відчув нічого подібного до духовного чи розумового зміцнення. Я дійшов висновку, що з власного незнання приступив до Євхаристії недостойно. Проте я не можу точно визначити, у чому саме була моя помилка.
Я думаю, що, можливо, причиною була моя відсутність посту в середу і п’ятницю, однак я схильний мислити про такі речі надто легалістично, наче вони є формулою, тому це може бути не таким уже й важливим. Проте моє запитання полягає в наступному: як людина повинна готуватися до Святої Євхаристії? Чи існує певний період, протягом якого ми повинні постити? Чи це лише піст у середу і п’ятницю, чи потрібно додавати ще якийсь період посту? Чи обов’язково приступати до Сповіді щонайменше за день до Євхаристії, чи можна сповідатися, наприклад, за тиждень перед тим?
Моє друге запитання таке: яким чином Свята Євхаристія приносить нам користь у видимий спосіб? Особисто я думаю, що причащався лише кілька разів. Я не зауважив жодної різниці, а востаннє, коли я причастився, я зазнав повної поразки у боротьбі зі спокусами, що змусило мене засумніватися в самій автентичності Святої Тайни. Молитви здавалися порожніми, і єдине, що утримувало мене у Христі, була моя раціональність.
І ще одне, додаткове запитання… Якщо участь у Святій Тайні вимагає певного періоду посту — чи то посту в середу і п’ятницю, чи посту загалом — то як мені постити цього тижня, якщо він є непісним? Чи правило непісного тижня є настільки обов’язковим, що ми взагалі не можемо постити протягом цього часу? І чи потрібно мені приступати до Сповіді за день до Євхаристії, навіть якщо я вже сповідався цієї неділі?
Простіть мене, Отче, за таку кількість запитань. Сподіваюся, що читання цього листа не забрало у Вас надто багато часу.
У Христі,
парафіянин Катедри святого ВолодимираВідповідь:
Слава Ісусу Христу! Слава Навіки Богу!
Дорогий, парафіянин,
перш за все хочу щиро подякувати Вам за Ваші чесні й щирі запитання. Я дуже хотів би, щоб у нашій Церкві було більше людей, подібних до Вас, які могли б ставити такі ж запитання і в такий самий спосіб. Нехай Господь благословить Вас.
На цьому етапі я напишу лише кілька своїх зауважень, оскільки на Ваше запитання надзвичайно важко відповісти кількома реченнями або навіть кількома розділами. У своїх запитаннях Ви торкнулися такої кількості тем і проблем, що кожну з них можна було б розглядати окремо. Через складність порушених питань я зупинюся лише на деяких із них. Водночас прошу Вас і надалі приходити до Святої Сповіді та Святої Євхаристії.
Отець Ярослав“Я ВПАВ, Я ТЯЖКО ВПАВ ЧЕРЕЗ СВОЮ НЕДОСТОЙНІСТЬ…”: Євхаристія, Сповідь, Піст. Пастирські роздуми для вірних Православної Церкви
Автор: о. д-р Ярослав БуцьораНа підставі Ваших запитань і Вашого листа я бачу, що Ви переживаєте внутрішню духовну боротьбу. Це боротьба не лише на духовному рівні — вона впливає і на Ваше щоденне життя. Сам факт того, що Ви здатні розпізнавати цю внутрішню подвійність життя, є благословенням само по собі. Мені здається, що Ви маєте здатність виходити за межі абстрактних питань віри і застосовувати віру в практичному житті. Ніколи не припиняйте ставити собі такі запитання, але водночас майте здатність і силу залишати деякі відповіді Богові.
Свята Євхаристія не є предметом пояснення, а сама по собі є реальністю віри. Якби все можна було пояснити, не було б потреби у вірі та довірі. У вашому раціональному підході одночасно присутні і сумнів, і той магніт, що притягує Вас до віри. Це може бути класичним прикладом внутрішнього конфлікту, на який лише час і довіра до Бога зможуть дати відповідь. У цьому контексті я наполегливо раджу Вам бути терпеливим і дозволити своїй вірі зростати. Здатність духовно зростати — це не питання вимірювання, а питання довічних зусиль, які глибоко вкорінюються у нашій щоденній бороть будь-якого характеру. У нашій Церкві ми ніколи не відокремлюємо сьогодні від завтра, повсякденне життя від церковного, духовне життя від часу, проведеного на роботі чи в навчанні.
Сучасний богослов і науковець Христос Яннарас особливо наголошував на тому, що бути християнином — це повноцінна праця і повна посвята. Це відповідь на Божий заклик стати святими, як святий є Бог (Рим. 1:7; 1 Кор. 1:2). У Вашій ситуації намагайтеся якнайкраще бути таким, яким Бог Вас створив, у будь-якій щоденній ситуації — чи то в магазині, чи в Церкві, під час спілкування з друзями або прогулянки в парку.
Ми повинні постійно нагадувати собі, що ми не є випадковістю в Божому задумі творіння. Бог ніколи не помиляється, навіть якщо нам іноді здається інакше. Це означає, що, навіть якщо Ви боретеся і відчуваєте себе негідним Євхаристії, Ви все одно є унікальною людиною, створеною Богом. Це означає, що Ви володієте божественною гідністю, яка ніколи не може бути у Вас відібрана. Це означає, що Ви володієте божественною гідністю, яку ніколи не зможуть у вас відібрати. Для кожної людини існує божественний задум і покликання. Саме через цей дар, навіть будучи знехтуваними та забутими у власних внутрішніх боротьбах, Бог через Євхаристію повертає нас до нашого райського призначення. Лише у стані постійної духовної рівноваги та внутрішнього миру людина здатна відчути справжню “солодкість Євхаристії”. Не очікуйте, що недільна Євхаристія миттєво змінить Вас, якщо ви не здатні жити Євхаристією протягом тижня.
Один із православних богословів, Іон Брія з Румунії, зробив надзвичайно влучне зауваження щодо цього аспекту. Він дуже красномовно пояснював, що після Божественної Літургії в неділю починається інша Літургія після Літургії, якою є наше повсякденне життя. Це Літургія життя, що характеризується щоденними викликами та боротьбою. Євхаристія не є “магією” сама по собі, як свого роду “опіум” в інших релігіях. Євхаристія вимагає щирих і сталих стосунків з Богом та постійних зусиль, які допомагають нам стати “живими іконами Ісуса Христа” (П. Євдокимов). Таким чином, Євхаристія є новим життям, яке змінює нас настільки, наскільки ми самі змінюємося. Лише за такого підходу Ви зможете перейти до глибшого переживання реальності Бога. Щоб скористатися раціональним підходом, на якому Ви наголошуєте, наведу дуже простий приклад із повсякденного життя.
Глибша солодкість
Приклад глибоко відданого подружжя є, мабуть, найкращим поясненням. Шлюб — це не лише кохання з першого погляду, яким би важливим воно не було. Шлюб вимагає довічної відданості та постійної взаємної посвяти в повсякденному житті. Лише після випробувань і труднощів конкретного подружнього життя з’являється певна “глибша солодкість”, яку можна пізнати лише через досвід. У подружжі ми можемо падати і підніматися, можемо бути пораненими і зціленими, але ми ніколи не втрачаємо з поля зору наші зобов’язання. Плоди такої посвяти я досить часто бачу в будинках для літніх людей, де подружні пари після довгих життєвих випробувань і хвороб усе ще здатні споглядати одне одного на їхньому шляху “додому”.
У аспекті Євхаристії наш люблячий Бог ніколи не покине нас і не залишить нас самих. Наша віра — це пожиттєва подорож, яка веде нас крізь щоденні труднощі. Свята Євхаристія — це життя в Бозі, яке ніколи не перестає діяти, навіть тоді, коли ми не готові відповісти. Не очікуйте миттєвого задоволення чи поверхового звеличення. Саме тому Православна Церква так відрізняється від інших християнських конфесій, де наголос робиться на миттєвому щасті, щоб зробити людей «миттєво щасливими». Ми також уникаємо пошуку “користі” від віри. Усе, що ми отримуємо в житті, є даром Божим. Навіть дари Святого Духа даються нам не тому, що ми їх заслуговуємо, а тому, що вони даруються безкоштовно. Чим ближче ми приходимо до Бога, тим більше дарів можемо розпізнати у своєму житті. Решту ми залишаємо Богові, Який знає, що є корисним для нашого духовного зростання, адже Він ближчий до мене, ніж я сам до себе (блаженний Августин).
Гідність і недостойність
Питання гідності й недостойності тісно пов’язані з усім сказаним вище. З людської перспективи, через наші провини — подібні до тих, про які Ви згадували у своєму листі, — ми завжди є недостойними приступати до Святої Євхаристії. Навіть для найбільш посвячених і святих монахів існує постійне усвідомлення власної недостойності. Але водночас у тих самих монахів завжди присутня надія, що Бог доповнить те, чого бракує в їхньому житті. Таїнство не залежить від гідності віруючого, але дається Богом члену Церкви для досягнення святості. Бог доповнює й освячує те, що є невидимим і недосконалим у нашій щоденній посвяті Йому. Саме тепер доречно навести слова одного з найплідніших православних богословів ХХ століття — о. Олександра Шмемана, який писав:
“Ніхто ніколи не був ‘гідний’ Причастя, ніхто не був до нього приготований. У цей момент усі заслуги, уся праведність і всі побожні вправи зникають і розчиняються. Життя знову приходить до нас як дар — вільний і божественний дар. Саме тому в Православній Церкві ми називаємо євхаристійні дари святими дарами. Адам знову вводиться до Раю, вирваний із небуття і вінчаний царем творіння. Усе є даром, нічого не є належним, але все дається. І тому найбільшою покорою й послухом є прийняти цей дар, сказати “так” — у радості й вдячності. Ми нічого не можемо зробити, і водночас стаємо всім тим, чим Бог хотів нас бачити від віків, коли ми є євхаристійними”.
У контексті Божественної Літургії ми ніколи не бачимо себе як незалежних осіб, зосереджених лише на власних духовних досягненнях. Ми просимо Бога Отця зіслати Святого Духа на Дари і на всіх присутніх, незалежно від їхніх заслуг.
З цієї точки зору, Бог завжди є на нашому боці, бо Він безупинно виливає Свою божественну любов на створений світ. Бог діє в кожному з нас, щоб повернути нас до вічного життя. Ми не можемо забувати, що Бог робить усе можливе у Своїй божественній силі —аж до того, що послав Свого Сина і Святого Духа, щоб ми мали можливість повернутися Додому. Усе було звершене на Хресті Христовому, крім одного: Бог очікує нашої відповіді, бо ми є вільними істотами і здатні навіть відкинути Самого Бога. У цьому і полягає велич християнського Бога, якої немає в жодній іншій релігії. Це — масштаб безмежної Божої любові до кожної людини. Не впадайте у відчай через свої недоліки, бо Бог постійно чекає нашого повернення до Його Дому. Приклад блудного сина є найяскравішим свідченням Божого прощення щодо людства. Саме тому Православна Церква так сильно наголошує у своєму літургійному житті на Таїнстві Святої Сповіді.
Таїнство Сповіді
Хоча ми падаємо, Бог через Таїнство Святої Сповіді повертає нас до первісного стану життя. Саме тому сповідь є постійним зусиллям, безперервною дією з боку вірного, який користується цим шляхом, щоб знову і знову повертатися. Сповідь — це не щорічна подія, як ми часто звикли думати, а щоденна реальність, яка оновлює наше життя. Нехай сповідь стане Вашим “щоденним хлібом” духовного розвитку. Ми повинні виробити у своєму житті звичку регулярно сповідатися. Якщо ми сповідаємося регулярно, ми ніколи не будемо поспішати на сповіді або шукати іншого священника, який ставить менше запитань. Пам’ятайте також, що кожен із нас має здатність розвивати своє духовне життя і з часом причащатися Божого життя відповідно до власної унікальності та в особливий спосіб. У цьому розвитку Ви знайдете свої особисті умови та засоби, які Бог Вам дає. Усі ці умови й засоби є індивідуальними та глибоко особистими. Лише Ви самі знаєте параметри своїх життєвих труднощів, щоденних обмежень і умов. Але з іншого боку, як наголошував новопрославлений святий Румунської Православної Церкви Думитру Станілоає, існує стільки шляхів освячення життя, скільки є людей у світі. Згідно з православним розумінням, саме тому кожен із нас відповідатиме за те, що ми зробили. Перед Богом немає вищих чи більш достойних осіб. Перед Богом усі ми рівні й однаково важливі — незалежно від віку, становища, життєвого етапу чи особистих досягнень. Це означає, що Ваше покликання полягає у тому, щоб віднайти власний шлях освячення свого життя, а решту довершить Бог.
Ніколи не здавайтеся
Ніколи не здавайтеся, бо це Сам Бог, Який, знаючи й люблячи Свій вибраний народ, дав Свого Єдинородного Сина, щоб ми могли бути з Ним у місці, призначеному для всіх нас:
“Не бійся, бо Я з тобою; не тривожся, бо Я — Бог твій. Я підкріплю тебе, Я допоможу тобі, Я підтримаю тебе правицею правди Моєї” (Ісая 41:10)
Якщо Бог вірить у кожного з нас і любить кожного з нас, чи маємо ми достатньо сили відповісти на Його поклик і сказати: “Господи, помилуй”? Усе, що потрібно, — це відкрити Божу волю і задіяти наше “чисте бажання бачити, чути, розуміти і коритися” (Мт. 13:13–14; Мк. 8:18). Це виклик, який веде нас через етапи порожніх молитов, невіри, щоденних поразок, страждань, боротьби, самотності, болю і духовної розгубленості. Ми повинні постійно нагадувати собі, що живемо у час розпаду людської спільноти, позначеному поділами та роз’єднанням родин. У певному сенсі ми живемо самотнім життям, шукаючи Бога, щоб відновити традиційну койнонію — серце християнської людської цивілізації. Мені дуже подобається рядок з однієї сучасної книги, де сказано:
“Перемога належить тим, хто вірить найбільше і найдовше”.
Віра і надія іноді є єдиними речами, що залишаються у нашому житті. Після років випробувань ми повертаємося додому, де Бог створив для нас нову реальність, яку ми називаємо лоном Авраама, місцем солодкості й вічної радості. Це і є наша надія — та, що ніколи не здається і постійно веде нас у нові виміри життя. У цьому контексті відкривається сенс слів блаженного Августина, який сказав:
“Усі ми шукаємо миру, але мало хто може його знайти”.
Після років боротьби, неспокою, розчарувань і плутанини Бог благословить нас Своєю безумовною любов’ю, яку ми так прагнемо знайти у своєму житті.
На практичному рівні прошу Вас ніколи не припиняти брати участь у духовному житті Церкви та богослужіннях, навіть якщо це здається неможливим і незрозумілим, з огляду на наші суспільні виклики та рутинні труднощі. Поглиблюйте рівень Вашої особистої уважності та чуйності до інших, навіть попри те, що сучасна урбаністична ізольованість і поверхнева “взаємопов’язаність” стали серйозною проблемою нашого суспільства. Намагайтеся бути голосом надії у своєму оточенні, яке відчайдушно шукає хоча б іскри надії. З іншого боку, залишайтеся вірними Божій волі в тих умовах, у яких Ви перебуваєте:
“Бог зробив нас такими, якими ми є. Він поставив нас там, де ми є, навіть якщо це наша власна воля привела нас сюди. Він визначив для нас конкретну долю”.
Здатність залишатися вірним у конкретному середовищі, обставинах і труднощах є результатом уміння “розквітати там, де ми посаджені”. Будьте уважні до благодаті Божої, яка приходить через провід святих і чистоту сумління, але ніколи не відокремлюйте себе від церковної спільноти. Пам’ятайте: суспільне життя постійно змінюється залежно від середовища, але Бог завжди той самий, завжди вірний, завжди слухає голос найменшого і, здавалося б, найнепомітнішого вірного Своєї Церкви:
“Ісус Христос — той самий учора, сьогодні і навіки” (Євр. 13:8)
Про піст
У Вашому листі Ви приділили значну увагу темі посту. Це заслуговує на повагу, адже Ви вже вкорінили у своєму житті постійну дисципліну посту. Слава Богу за Ваших батьків, які прищепили Вам такий здоровий і позитивний підхід. Я не хочу занадто довго зупинятися на цій темі, адже тут є надзвичайно багато про що говорити. Проте навіть піст потрібно розглядати у світлі всього сказаного вище. Піст — це життєдайне середовище, яке допомагає людині посилити прагнення до Бога. Найвищою формою посту є повне утримання від їжі. Однак це — дар, доступний лише вибраним: духовно досвідченим монахам або пустельникам. Такий піст ніколи не рекомендується для звичайних членів Церкви. Для нас, тих хто живе у світі, існують основні правила посту, що дозволяють фізично й духовно підготуватися до прийняття Святої Євхаристії. Найбазовішим правилом є утримання від їжі з півночі перед Причастям. Ми приступаємо до Святої Євхаристії з чистотою Сповіді та тілесною спрагою. Також існують визначені пісні дні протягом тижня та встановлені періоди посту протягом року. Але, як бачимо, піст є лише засобом для досягнення вищої мети — єдності з Богом. Ми ніколи не повинні абсолютизувати піст як центр нашого життя. Піст не є кінцевою метою віруючого і не є перебільшеним правилом, яке може задушити простоту євхаристійної сутності та віддалити члена Церкви від Христового милосердя. Піст — це зусилля, яке наближає нас до самих себе і, врешті, до Бога. Це шлях, за допомогою якого ми краще розуміємо своє ставлення до Бога, до себе та до інших. Єдине, що ми можемо зробити, — це щиро намагатися дотримуватися правил посту. А Бог, бачачи щирість серця, доповнить порожнечі нашого життя.
На завершення
Я усвідомлюю, що не дав відповідей на всі Ваші запитання, і ніколи не мав на меті відповісти на них усі. Моє сподівання полягає в тому, що деякі з моїх думок зможуть стимулювати Ваше подальше міркування і створять у Вас основу для постійного діалогу. Доки віра залишається безперервним шляхом через досвід до святості, Бог благословлятиме Вас у цій духовній боротьбі.
З молитвою,
о. Ярослав