Святість в Житті Християнина
Автор диякон Орест Жигало технічний редактор журналу «Помісна Церква»Я – Господь Бог ваш: освячуйтесь і будьте святі, бо Я [Господь, Бог ваш] святий...
(Лев.11: 44).
Ми щодня святкуємо пам‘ять різних святих, канонізованих Церквою, вшановуємо і намагаємось наслідувати їх. Як ми знаємо, прагненням кожного християнина має бути досягнення святості, тобто найвищого єднання – Творцем. Але чи існують зараз святі люди? Без сумніву, існують, адже часи святих у Церкві не минають. Тоді виникає інше запитання: а чи можемо ми у сучасному світі стати святими?
Святість – одна із властивостей Божих, тому ставати причасним до святості означає наближатися до Бога. Бути святим означає бути Божим.
“За прикладом Святого, який вас покликав і самі будьте святими у всіх вчинках” – пише апостол Петро (1 Пет. 1: 15).
Кожен християнин, що прийняв таїнство Хрещення, стає частиною нового народу – народу Божого, який обрав Господь для служіння Собі. Апостол Петро у своєму Першому соборному посланні пише:
“Ви – рід вибраний, царське священство, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого” (1 Пет. 2:9).
Апостол Павло у своїх посланнях звертається до “святих” у Римі, у Колосах, у Ефесі і т. д. Виходить, що ми, християни – народ святий, обраний. У багатьох мовах поняття святий синонімічне або близьке за значенням до таких слів як відокремлений, очищений, недоторканий, непохитний, узаконений, відділений. У слов’янській традиції святий походить від слова світло, тобто світлий, сяючий.
“Свята – це людина, яка відкрилася Богу і через яку Бог ніби діє і сяє. І я думаю, що багато святих ніяких чудес не творили, але самі були дивом”
– роздумує митрополит Антоній Сурозький. Церква складається з грішників, які спасаються. Будемо відверті: жоден з нас не перестане грішити до самої смерті. І, швидше за все, жоден з нас до кінця не зможе подолати власних “звичних, повсякденних” гріхів. Але якби умовою нашого спасіння була безгрішність – жоден би не спасся.
Парадокс: хоча, люди, що становлять Церкву Христову, – грішники, усі вони при цьому називають свою Церкву “святою” (“Вірую в єдину, святу, соборну, апостольську Церкву”). Виходить, що святість Церкви – це дещо інше, ніж просто сукупність моральних чеснот її членів.
Ми говоримо: Церква свята святістю Духа Святого, що створив Церкву в день П’ятидесятниці і завжди наповнює її. Однак, коли на Літургії ми чуємо виголос священика: “Святеє – святим”, – відповідаємо “Єдиний Святий, Єдиний Господь, Ісус Христос” – і тим не менш підходимо до Чаші та причащаємось. Святий Миколай Кавасила, коментуючи ці слова, каже:
“ніхто не має святості сам по собі, і вона не залежить від людської чесноти, але всі, що володіють нею, отримали її від Нього і Ним. Це ніби кілька дзеркал були виставлені на сонце, всі вони блищать і всі виділяють промені, тоді як одне і те ж сонце робить їх блискучими”.
Єктенія після анафори починається словами: “Усіх святих пом’янувши” (тобто всіх християн). Отже, наша святість – це дещо інше.
Бог – Єдиний, Хто може бути названий Святим Сам Собою. Із людей тільки Боголюдина Ісус Христос ніколи не грішив. Святі угодники Божі, яких канонізувала Церква, не були безгрішними. Більше того, вони навіть подумати не наважувалися, щоб вважати себе такими. Прикметний випадок з життя преподобного Сисоя Великого: коли він помирав, братія втішала його:
“Авво! Чи тобі плакати? Адже ти ще за життя трудився подвигом добрим і провадив життя доброчесне.”
Тоді старець відповів:
“На жаль, мені грішному невідомо, чи поклав я хоч початок покаянню”.
Кожен святий бачить і знає свої гріхи. Апостол Яків писав: “Усі ми багато грішимо” (Як. 3:2), проте, не відокремлював себе від тих хто багато грішить. Ніхто з праведників за життя не може сказати про себе, що він праведний, бо вихвалятися власним духовним станом – ознака гордині. Отже, нам усім є в чому каятися. Наші “повсякденні” гріхи такі, що за цього життя ми не викорінимо їх до кінця. Втім, яка тоді може бути “святість”?
Святість у першому розумінні – це власна ознака Бога, Який єдиний є Святий Сам Собою. У другому значенні слово “святий” вживають стосовно всього, що відокремлене для Бога, виділене із цього світу немов би у Божу “власність”. Як у Старому Завіті сьомий день, субота, був святим, скинія і храм теж називався святим, народ ізраїльський теж був святим, обраним Богом з-поміж інших народів. Нині святим народом називають християн.
Усвідомлення особистої недосконалості не заважало першим християнам називати один одного святими, прагнучи жити відповідно до того дару, який отримали та отримують від Господа, тобто – до життя у святості.
“Не звільнення від гріхів тільки робить нас святими, але також і присутність Духа і багатство добрих справ”, – каже святитель Іоан Златоуст.
З плином віків розвиток шанування святих і те, що нашаровувалось на це поклоніння зайвого, призвело до іншого сприйняття святості. Ми думаємо, що хоча святі й не безгрішні, але ж це – святі, а це – ми. І хоч під час Літургії на дискосі, де частки з просфор уособлюють образ усієї Церкви на чолі з Христом, а частки на спомин святих лежать поруч із тими, які покладені за усіх живих і спочилих християн, у нашій свідомості це не має нічого спільного з реальним життям. Між святими і “просто вірянами” утворилася справжня прірва. І святість здається для нас нереальною. Ми наче б то і прагнемо до неї, але в той же час вважаємо цей стан недосяжним.
Людина не може не грішити, інакше їй би не потрібен був Спаситель. З іншого боку, легковажно думати, що можна жити як заманеться, а Христос тим часом все зробить за нас. Так, я, грішний, але ж зі мною Христос. Святий Іоан Богослов у своєму Посланні говорить,
- “Кожний, хто перебуває в Ньому, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його i не пізнав Його” (1 Ін. 3: 6).
На Літургію ми приходимо саме для того, щоб стати причасниками Божественної святості, Його благодаті, прийняти Тіло і Кров Христові. Митрополит Антоній Сурозький навчає:
“Спаситель нам сказав абсолютно зрозуміло: “Я вам дав приклад, щоб ви йому слідували”. І приклад, звичайно, включає в себе все Його життя, Його мислення, Його сердечне ставлення до людини і до навколишнього світу і до промислу Божого. Тому християнське життя не полягає просто в тому, щоб завчити ті або інші заповіді і намагатися їх виконати, а в тому, щоб за заповіддю, за словом, за образом знайти глибинний сенс і “вростати” в цей сенс”.
Досягнути святості можливо з Божою допомогою для кожного.
“Для того благодать Духа і описала для нас життя і діяльність всіх святих, – каже святитель Іоанн Златоуст, – щоб дізнавшись, як вони, будучи – нами одного єства, звершили всякі чесноти, ми не лінувались подвизатись у них”.
Дорогу здолає той, хто йде. І прикладом для нас слугують всі святі, які теж були такими як ми людьми, але прожили своє життя на догоду Богові і досягнули того стану, коли за словами апостола Павла:
“Вже не я живу, а живе в мені Христос” (Гал. 2: 20).
То ж не полишаймо прагнення до святості і досконалості. Для Бога все можливо і Він чекає кожного, як свого блудного сина, чекає преображення нашого життя:
“Бо Я – Господь Бог ваш: освячуйтеся і будьте святими!” (Лев. 11: 44).
Український Церковний Вісник Помісної Церкви, травень 2020р.