Кого кликав Господь?
18-та неділя по П’ятидесятниці
2 Коринтян 3:6-11; Луки 5:1-11
Написав апостол Павло до коринтян:
“Хто скупо сіє, - той скупо й жатиме, а хто сіє щедро - той щедро й жатиме.” (2 Коринтян 9,6)
Звичайно ті слова апостола Павла тоді наводять, коли закликають до пожертв на Церкву чи які добродійні цілі - і це вірно, бо апостол і мав на увазі пожертву на добро й розвиток Христової Церкви. Але ті слова апостола у великій мірі відносяться до нашого сіяння, нашого вкладу, наших зусиль для розвитку нашої Церкви взагалі, виховання наших дітей на правдиво віруючих й ісповідуючих християн.
Якщо ми ставимося до своїх членських обов'язків у Церкві Христовій, у Христовій Громаді байдуже, якщо ми з дітьми буваємо в храмі на Богослужіннях вряди-годи, якщо ми не дбаємо, щоб наші діти здобули знання своєї віри, своєї рідної української мови, щоб здобули знання з історії географії й культури нашого народу, то ми тоді скупо сіємо, і будемо жати також скупо, жалюгідні плоди будемо мати.
“Царство Небесне здобувається силою…” (Матфея 11,12).
Без старань, без наших зусиль плодів не буде. Ще тоді, коли в Україні було переважно одновірне, однонаціональне середовище, оточення, з віковічною практикою звичаїв і обрядів, - діти могли користуватися, могли "жати" духовне збіжжя сусідів, навколишнього середовища. Тут же, якщо ми погано сіємо, якщо не прополюємо бур'янів, не обробляємо ґрунту сердець, то ми погано й жатимемо.
Біда наша, що ми, українці, ще не маємо досконалої системи виховання в дії, ми ще покладаємось, що якось воно само собою, серед чужого оточення й виховання, виростуть добрі, свідомі своєї віри й національності, молоді люди.
Є люди, які ігнорують потребу здобуття знань, освіти, але є люди, які зворотно - покладають надто велику надію на освіту. Як син-дочка здобудуть університетську, то люди думають, що вони, як само собою розуміється, стануть добрими, кращими. Дехто пригадує старе просвітянське гасло: “Освіта з неволі нас вирве”.
Але то також помилка: освітою здобуваються знання, професію, кваліфікацію, але освіта не вчить любові до Бога й ближнього, до батька й матері, не вчить любові до свого народу. Тільки Христова наука може зробити людину ліпшою, кращою, якщо ми її прищеплюємо дітям не тільки лекціями, розмовами, але також практикуємо її в житті.
Христос мав перед собою звичайних людей, в більшості простих, але Він, поза їхніми звичайними професіями, бачив їхні здатності й можливості духовні. Він був серцевідець...
Другі люди можливо не бачили в Симонові (Петрові) нічого іншого, як добродушного гарячкуватого рибалки, але Христос бачив у ньому провідного апостола. І він, Симон-Петро, не дивлячись на запальність, поспішність із висновками, не зважаючи навіть на відречення від Христа, став тим першим, який промовив у день П’ятидесятниці до трьох тисяч людей про Господа Ісуса Христа й вони охрестилися, стали членами Церкви Христової.
Матфей був митник, збирач урядових податків Римської держави, і через те зненавиджений своїми співвітчизниками-ізраїльтянами, але Христос побачив у Матвієві щире бажання виправляти життєві хиби, гріхи, помилки, бажання служити Богові для спасіння людей і Він покликав Матфея в апостоли.
І Матфей не тільки прислужився як апостол, провідник віри Христової, а написав найбільш повну Євангелію, з найбільш детальним і послідовним описом дій Ісуса Христа й передав нам його божественну науку.
Молодий Савл з великою ревністю переслідував молоду, щойно народжену, Церкву Христову, похваляв убивство архідиякона Степана. Здавалось би: Яка може бути користь з такого чоловіка для Церкви Христової?
Але Христос, уже перебуваючи, після Вознесіння, в небі, покликав Савла:
“Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?”. (Дії 9,4)
І Савл став, після охрещення Павлом і найбільшим проповідником-місіонером віри Христової, бо Христос, духовно відчував, що Савл нищив Церкву Його через сліпоту духовну, думаючи, що він “чинив волю Божу”, а не через жорстокість серця.
Христос також покликав грішницю Марію Єгипетську, яка багато прислужилася Церкві Христовій і прославлена нею як свята.
Христос також покликав поганина Володимира, князя Київського, який став хрестителем України, який розорав, розпушив і через слуг Христових, священиків і єпископів, засіяв зерна правди Христової на нашій землі Українській, - для спасіння його народу.
Господь Icуc Христос, який покликав перших учнів в апостоли, як ми нині чули в прочитаному уривкові з Євангелії, кличе й тепер людей іти вслід за Ним - для служіння Богові й для спасіння своїх ближніх. Людина мусить бажати йти вслід за Христом, вірити Йому й хотіти бути осяяним світлом Христової науки. Господь ствердив:
“хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві...” (Ів. 8,12).
Наша Церква має велику трудність у знаходженні кандидатів, що бажали б вивчати Православне Богословіє. Можливо провід нашої Богословської школи взяв невідповідне мірило, щоб відбирати кандидатів. Люди (в 1970-80 роки) задивлені найбільше на здобуття “В.А.” (чи щось подібного) від світських університетів.
В нас люди найбільше задивлені на пов’язання себе з університетами, які часто на ті ж наукові титули дають програму, яка не має нічого спільного з визнанням Бога, Ісуса Христа. Мабуть якби й Христос відбирав собі учнів такою міркою, то Він би мав трудність знайти відповідних учнів. Треба б подумати про те й взоруватися у підборі учнів на Господа нашого Ісуса Христа. Можливо тоді ми легше їх знайдемо...
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
