"Де Я буду, - там і ви будете”
Неділя всіх святих
Євреїв 11:33-40;12:1-2 Матвія 10:32-33;37-39; 19:27-30
В нинішню неділю вшановується пам'ять усіх святих Христової Церкви, а особливо тих, імена, яких не записано в нашому церковному календарі, не зарекордовано в нашій історії.
Чому?
Від самого початку розвитку Христової Церкви, і одночасно від початку переслідування ісповідників Христа, істинного Бога, через усі віки, а особливо в часи масового переслідування християн (як у перші віки Христової ери, так і в наші часи) були й є християни, яких мучили, катували, вбивали за ісповідання Христової віри, які виявляли велику любов, вірність Богові, Христові, віддаючи найдорожче - життя своє.
Були християни, які зразком свого життя спричинилися до поширення й утвердження віри серед інших людей, але їхні імена лишилися або лишаються не записані в офіційному спискові Церкви Христової.
Це так само, як у військових діях, в обороні своєї Батьківщини лишається багато людей, які виявляли максимум героїзму, самопожертви, зазнали терпінь, але їхні імена не записані в списках слави свого народу. Протягом віків, наприклад, обороняли запорізькі козаки від татар, турків південні кордони своєї батьківщини, визволяли невільників, але, поза іменами декількох славних кошових отаманів і гетьманів (Петра Конашевича-Сагайдачного, Івана Сірка, Самійла Кішки), іменами пару десятків інших провідників, - багато тисяч славних імен наших національних борців на записані, хоч їх заслуги можливо більші, а ніж тих, чиї імена ми знаємо.
Так і в Церкві Христовій - імена всіх святих невідомо. Але у Всевидячого й Всезнаючого Бога нікого не забуто. Сказано через пророка, що скоріше мати забуде дитину свою, а ніж Бог своїх людей (Ісаї 49,15). Отже душі всіх святих перебувають в оселях святих, прославлені Богом, та поіменно вони не записані в наших календарях.
“Де Я буду, - там і ви будете” (Івана 14,3),
- засвідчив Христоc. Тому Церква Христова в першу неділю після Пресвятої Тройці, усвідомлюючи неповноту записів своїх святих, і призначила на відзначення, вшанування пам’яти всіх святих, які Богові догодили й Ним є прославлені.
Тому, коли ми звертаємося з проханням до якогось святого, нашого опікуна, з проханням помолитись Богові за нас грішних, добре також додати:
"Всі святі, моліть Бога за нас!".
Господь Ісус Христос, як зачитано було нині в Євангелії, обіцяв, що
“...кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю Я перед Небесним Отцем Моїм”. (Матфея, 10,32)
Христос, як записано в багатьох місцях у Євангелії, обіцяє життя вічне тим, хто віруватиме у Нього й дотримається в житті Його настанов, заповітів. Але недобре наставлення, коли християнин чинить добро, дотримується настанов Божих тільки з думкою про отримання нагороди від Бога, від Христа, як чогось належного, як якоїсь платні.
Ми не повинні забувати, що те, що дає чи дасть нам Бог, - це не якась заплата, а дар, не винагорода, - а милість Божа. І та милість дається нам не за особливі, наші особисті заслуги, а за заслуги Христа, який взяв-бере гріхи наші й прощає їх.
Бо, якби уявити терези справедливості й класти на одну таріль наші гріхи, невиконання настанов Божих, а на другу - наші добрі діла для ближніх, на славу Божу, то нам би мабуть у більшості належала не винагорода, а кара.
Один з богословів Православної Церкви умовно визначає три типи християн:
Перші - це ті, що виконують волю Божу, бо бояться пекла, кари. Він називає їх рабами, які роблять добре, живуть, притримуючись норм моралі, добрих відношень між людьми тільки зі страху перед Господом.
Другий тип християн -зі свідомістю найманців. Люди міркують: коли я для когось роблю, працюю, - той мені платить. Так і Бог має робити: зробив я якесь добродійство - нехай Бог мене винагородить. Бо, мовляв, я ж це роблю не для себе, а ради Бога, - значить Бог має заплатити...
(Тут тільки заковика: Якщо щось зробив недобре, зло, то Бог має простити... Бо ж Бог має все прощати...)
Такі люди також домагаються, щоб за всі їхні позитиви, добрі діла, їх дуже хвалили, згадували за їхні заслуги перед людьми. Але Господь Ісус Христос ствердив:
“Істинно кажу вам. - вони вже свою винагороду отримали” (Матфея 6,2).
Такі люди отримають визнання від людей і тому вже не можуть сподіватися винагороди від Бога.
Третій тип християн — найвищої якості, найбільш достойні, — це ті, що роблять добро людям з відчуття любові до людей, з любові до Бога, а не зі страху перед карою, не з думкою про винагороду.
Та про ту ж правду засвідчив ще апостол Христовий Павло, який освідомлював новонавернених християн, щоб вони відчували свою достойність у Богові:
"Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа." (Галатів 4,7).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
