Немає легкої дороги спасіння
3-тя неділя ВП – Хрестопоклінна
Євреїв 4:14-16;5:1-6; Марка 8:34-38;9,1
Коли Ісус Христос розповідав своїм учням, “що Синові Людському треба багато постраждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, — але третього дня Він воскресне”, то “Петро узяв набік Його і став Йому перечити”. А Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петрові докорив і сказав:
“Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже., я про людське!” (Марка 8:31-33).
Що таке Петро сказав Ісусові, що Той його так різко зганьбив, назвавши сатаною? У Євангелії від Марка не наведено слів Петрових, але євангелист Матвій свідчить що Петро сказав:
“Змилуйся, Господи, такого Тобі нехай не буде!” (Матвія 16,22).
Петро, очевидно, тоді думав, що спасіння можна здобути без страждання, терпіння, без проливу крові. Це так, як у нашім прислів'ї кажеться:
“Щоб і сіно було ціле, і кози ситі.”
Але Господь тим різким осудом думок Його учня Петра хотів зразу ж попередити своїх учнів і послідовників, що легкої дороги спасіння не може бути. Петро з добрих намірів, з бажання добра для Ісуса, умовляв Його, щоб Він не йшов на страждання, але, як це не дивно, іменно сатана також хотів, щоб Ісус відмовився від страждань, від смерти хресної.
Та сатана (чи диявол) пропонував Ісусові відмовитися від страждань і стати земним володарем (див. Євангеліє від Матвія 4:1-11), це під час 40-денного посту в пустині, бо коли б Ісус спокусився на те, то в Ньому б перемогло людсько-тілесне бажання, перемогло б тіло над духом, сталася б перемога сатани над планом Божого спасіння людей.
Та тоді ж сказав Ісус:
“Відійди, сатано!” (Мт. 4,10).
Син Божий і Людський не хотів би приймати тілесні страждання, бо ж Він, маючи звичайне людське тіло, не хотів би терпіти болі. Тому, в наближенні тих страждань, перебуваючи в саду Гетсиманському, Він і говорив в молитві до Отця Небесного:
“Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене...Та проте, - не як Я хочу, а як Ти...” (Мт. 26,39).
Та щоб сповнилася Божа справедливість (“заплата за гріх — смерть” (Римлян 6,23)) і щоб сповнилося спасіння роду людського, необхідно було постраждати людині безгрішній, бо тільки безгрішна людина могла взяти тягар чужих гріхів. Апостол Іван свідчить про Христа:
“І ви знаєте, що Він був завився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема.” (1 Івана 3,5).
А апостол Павло передав нам правду від Бога:
“І майже все за Законом кров’ю очищується, а без пролиття крови немає відпущення” (Євр. 9,22).
Господь Ісус Христос. хотів, щоб Його учні, й послідовники знали, що не тільки Він має нести хрест страждань, а щоб усі вони були готові в дорозі страждань і терпінь слідувати за Ним:
“Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!” (Мк. 8 ,34).
Отже, послідовники Христові мають знати, що спасіння здобувається через страждання й терпіння — іншої дороги спасіння немає.
Коли б Ісус Христос тільки навчав про ту дорогу спасіння, навчав про вияв найбільшої любові, а в обличчі страждань відмовився від Своєї науки, пішов на угоду зі слугами диявола, не взяв би Свого хреста, — то Він би ніколи не був нашим Спасителем. Розп’яття й смерть на хресті, - то печать ствердження істини над усією наукою Христовою.
Так само й всі учні Христові-апостоли, коли б вони не витримали під загрозою мук і катувань, то переданій ними науці євангельській ніхто б не повірив. Вони не могли б сповнити своєї місії спасіння.
Так само й ісповідниками віри Христової перших віків: коли б вони були переконані в правді Христової науки, але коли б вони під час катувань і під загрозою смерти відрікалися від віри Христової, щоб зберегти тілесне життя, то не було б дальших послідовників, не було б християн. Але тільки тому, що ті мученики брали, по слову Христовому, “свої хрести”, — віра Христова, Церква Христова утвердилася, духово зміцніла й в кінці перемогла світ поганства.
Так само й ствердженні правди нашого народу:
Коли б Тарас Шевченко писав:
“Обніміте, брати мої, найменшого брата”,
коли б закликав:
“Україну любіть,
Любіть її во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть”,
а в обличчі страждань відмовся від усього того, і, замість терпіти ув’язнення й неволю солдатську, якби він написав похвальні оди на честь поневолювачів України, то можливо його поезії хтось би й читав, але він би ніколи не став нашим національним пророком і українці у віках не прославляли його як борця за волю нашого народу й оборонця правди нашого народу; він би не служив прикладом для всіх чесних людей нашого народу.
Протягом віків ми знаємо приклади людей, які не хотіли брати своїх хрестів, були такі, що заломлювалися в обличчі страждань, а були такі, які відступали від доповідання чи правди Божої, чи взагалі від правди й справедливости в житті “ради лакомства лукавого”, ради особистої вигоди в земному житті.
Ми не осуджуємо тих, які не змогли витримати й заломилися — Бог їм суддя, але ті, які зрадили правду, істину, богоспасаєму віру в Христа, Церкву Христову ради життєйських вигод, ради вислужництва богоборцям — такі люди пішли на служіння сатані, його слугам. Такі люди наслідують і виконують роль Юди.
Коли кого з нас спокутують слуги сатани, богоборці, христопродавці, прихильники легкої віри й Церкви, то найдімо в собі силу й мужність відповісти їм словами Христовими:
“Відступись, сатано!” (Мт. 4,10).
У нашому церковно-громадському житті є люди, які покидають свою Церкву, бо не хочуть нести хрест свій невигод. Є люди, які покидають жінку, дітей, щоб знайти собі більші приємності й позбутися родинних обов’язків. Вони, можливо, знайдуть тимчасову приємність, але приємності минуться, залишиться ж довічна гіркота й відчуття відступлення, відречення від обітниці, даної перед Богом і людьми.
Усі ж потенційні відступники від віри мусять пам'ятати ясно висловлену волю Божу:
“Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими.” (Мк. 8,38).
Як також всім нам невільно забувати інше свідчення Христове:
“Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.”
(Мт. 10,33).
Те все добре мати на увазі, коли ми вклоняємося хресту Господньому й прославляємо Воскресіння Христове, бо ж всі ми зобов'язані, згідно настанови Христової, нести свої хрести в ісповіданні правди Божої.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
