Величність Божа Серед Нас
9-та неділя після Тройці/П’ятидесятниці
1 Коринтян3:9-17; Матфея 14:22-34
Коли Ісус Христос сотворив чудо нагодування п'яти тисяч людей п'ятьма хлібами й двома рибами,
“відпустивши народ, Він на гору пішов помолитися на самоті; і як вечір настав, був там Сам.”
(Матфея 14,23)
Ісус був людиною й Богом. Він перебував на громадській молитві, на молитовних зібраннях у храмі, проповідував, навчав Євангеліє Правди, звершував чуда, оздоровляв, зціляв, але Він, як людина, потребував ще перебувати на самоті й молитися приватно.
Як сон і їжа необхідні для поновлення фізичних сил людини, так молитва необхідна для оновлення духовних сил її через зв'язок із Богом Творцем. І тому то, поза громадським, церковним Богослужінням, - кожна людина потребує приватної молитви. Людина потребує висловити перед своїм Творцем і подяку, і тяжкі переживання, болі, і бажання, і сумніви, які її мучать, і прохання.
Нас спокутують безбожники:
- На світі можуть жити сотні мільйонів людей, які моляться, як же Бог нас усіх може почути?
Якщо ми уявляємо Бога як особу з нашим розумом, нашим слухом, нашим зором, взагалі - як Істоту з нашими можливостями, то такий Бог нас почути не може. Він також не може побачити нас, не зможе реагувати, діяти-впливати на прохання всіх тих мільйонів людей.
Але такий Бог не може існувати. Подібними уявляли богів погани, стародавні греки й римляни, і, очевидно, - наші предки. Такий Бог, з людськими можливостями, здатностями не міг сотворити людину, організм якої складніший і безмірно більш досконалий за будь-яку машину чи апарат, створений людьми.
Ми пишаємося в наш вік атомними двигунами, електронними приладами, автоматами, але не звертаємо уваги, що увесь людський організм – це своєрідний і найбільш звершений автомат. Автоматично, без будь-якого нашого втручання, наше серце робить біля 10 тисяч ударів на добу, 3 мільйони 700 тисяч на рік. Хто прожив поверх 70 років, того серце зробило біля 260 мільйонів ударів...
І та “помпа”- серце працює без мастила, без ремонту, без догляду десятки років... Але автоматично, улагоджено з серцем, працюють наші легені, - вони подають кисень для крови, - не більше, ні менше, а тільки скільки треба. Автоматично, 70-80-90 чи 100 років, у взаємодії з іншими органами нашого організму, працюють нирки, шлунок, всі органи травлення, різні залози...
Ми дивимося очима, сприймаємо слухом, через вуха, різні відомості і десь те все автоматично записується в нашій пам'яті. Відкладається сила записів у пам'яті, а пізніше, при потребі, ми все те згадуємо, відтворюємо.
Кажуть: “То все в мозку...” Так, але все те не від людини залежить, не людина те сконструювала, не людина пустила те в дію, не людина тим керує. Ми просто не знаємо як атоми мозку творять думку, мислення...
Та це не лише наш організм, а все створене на землі. А всі планети, всі зірки й безпереривний їх рух у космосі. І одне другому не перешкоджає. Всі створені людиною машини, автомати - це спроби наслідувати творіння Божі. Так, наприклад, літаки спонукані наслідувати птахів. Коли б не було істот, які літають, навряд чи людина б уважала можливим творити апарат для літання.
Ми сумніваємося, щоб мурашка осягнула велич людини, хоч би й дивилася на неї. Вона ніколи не може осягнути своїм розумінням - як людина могла б побудувати будівлю на сто поверхів, побудувати літаки, які літають навколо землі, побудувати ракети, які досягають місяця й різних планет.
Мурашка того осягнути не може, але в порівнянні з Творцем світу, з Богом - ми, очевидно, менші мурашки. Його Всемогутність, досконалість, повсюдна присутність, Його можливості реаґувати на наші молитви, його неосяжний і непізнаний розум - безмежні. Тому не можна сумніватися в можливості Бога реаґувати, сприймати молитви мільйонів Його сотворінь, бо ж Він є Творець усіх і вони з волі Його існують, діють.
Ми повинні розуміти залежність нашу від Божої волі й знаходити час також на приватну молитву насамоті. Приватна молитва, словом чи думкою, може бути щодня, в будь-яку годину, при будь-якій погоді, в будь-якій місцевості. І це в розумінні приватної молитви Христос сказав:
“Коли ти молишся, то зайди в кімнату, закрий двері й молися до твого Отця, що в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.” (Мф. 6,6)
Євангелія свідчить, що: Христос молився перед початком своєї євангельської проповіді (Марка 1,35); перед вибором своїх найближчих учнів перебував цілу ніч у молитві (Луки 6,12); молився перед звершенням своїх чудес (Мф.14,19; Ів.11,41); перед своїми стражданнями в Гетсиманськім саду (Мф. 26:39-41). Він молився, висячи на хресті, за Себе, за учнів своїх, за своїх розпинателів – “бо не знають що вони творять”. (Мф. 27,46; Лк. 23:34,46)
Господь обіцяв, що коли проситимемо щиро, простивши винуватцям нашим, то Всемогутній Бог дарує нам милість, дасть прошене:
“Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому.” (Мф. 7:7-8)
Бог вселився в людину, щоб Боголюдина навчила власним прикладом, молитовним прикладом, що до Бога треба звертатися завжди: і тоді, як ми починаємо добре діло, і коли звершили його, щоб подякувати Богові (в Христовому випадкові - Він звершив чудесне нагодування людей), і коли потребуємо розради в горі нашому, коли житейські хвилі заливають нас.
Господь спас і Петра, і своїх учнів під час бурі на Галилейському озері, і Він докорив Петра за недовір'я:
“Маловірний, чого усумнився?” (Мф. 14,31)
Сьогоднішня євангельська розповідь символічно нас навчає, що серед розбурханих хвиль житейського моря ми повинні з великою вірою покладатися на Господа.
Але: якщо ми згадуємо, що Бог є, коли ми просимо Його тільки тоді як нас заливають життєві хвилі, коли в нас є горе, тяжка хвороба, небезпека чи якесь нещастя, то тим самим стверджуємо, що без горя й нещастя ми не хочемо знати, пам'ятатися, звертатися до нашого Творця й Опікуна.
Отже, який тоді висновок?
Ми тоді накликаємо на себе всілякі немочі й нещастя....
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
