Радість Приходу Господнього
Неділя по Різдві Христовім
Галатів 1:11-19; Матфея 2:13-24
Різдвяні свята, як і святковий сезон після них - це дні великої радости з нагоди народження Христового, приходу Його на землю. Нарід наш вірно прийняв величність народження Сина Божого:
“Нова радість стала. Яка й не бувала...”
Такої всеобіймаючої радости дійсно ніколи не було. Кожна людина, а особливо кожна родина має радісні дні: з нагоди уродин чи успіхів дітей у школі, у звершенні якихось важливих діл. Міста, організації, церковні громади мають свої ювілеї й радісні дні. Різні держави мають свої радісні дати, річниці. Багато народів відзначають річниці своїх видатних людей, як ми, українці, відзначаємо свято на пошану Тараса Шевченка.
Але всі ж ті ювілеї й радісні свята своїм обсягом і значенням обмежені до певного середовища, до окремих народів. Тільки народження Христове й тому свято Різдва Христового лишається для всього світу, для всіх народів, які ісповідують Його за Господа, “новою радістю, яка й не бувала”. Це вічно нова, вічно радісна “новина, що Діва Сина породила”, - як співається в нашій колядці.
Тому ті прості євангельські розповіді, без хитро-мудрих зворотів, без філософії людської, - зворушують серця й чуття наші. Тому рік-річно ми голосимо про те, співаємо і богослужбові пісні, і народні пісні — коляди, якими ми прославляємо те дивне народження, в яких оспівуються обставини й події зв’язані з народженням, приходом Сина Божого й Людського на землю.
Всі, навіть найкращі, світські пісні виходять з моди з бігом часу, але пісні про народження Христове, які ми рік-річно вже тисячоліття співаємо, все приємні для нас, щороку їх хочеться співати, вони душевно нас підносять.
Чому ж це так?
- Очевидно тому, що в тих словах є непроминаюча Правда Божа, значення якої ніколи не зменшується, яка голосить про подію, яка сталася для добра всіх людей, для всіх народів, всіх рас, всіх станів суспільства - бідних і багатих, славних і незнаних, старих і малих, і навіть ще ненароджених, на всі часи, на всі віки….
Тому то й співається в нашій стародавній коляді:
“І рознеслись співи ті. По всій землі, на всі краї. Як тихі ріки, На вічні віки.”
За радісною розповіддю про народження Христа Спасителя зразу ж іде євангельська розповідь про сумні, трагічні події: про необхідність втечі для Ісуса-Дитяти з краю свого народження в чужу країну, про жорстокі дії царя Ірода, який нищив малих дітей-немовлят.
З того видно, що з народженням Спасителя сколихнулися сили зла, ненависти, владолюбства й жорстокости. Диявол, який вічно супротивиться Богові-творцеві, впливав на уми й дії людей, які не були вірні Богові.
Такі нестійкі й зрадливі люди були в час народження Ісуса Христа в тілі, такі люди є й тепер, як зони були й в усі часи. Тому іроди існують і в наші часи, які ув’язнюють, мучать і вбивають людей, які хочуть ісповідувати Єдиного Бога, Єдиного Господа Ісуса Христа, які хочуть визнавати й сповняти тільки волю Божу.
Як Рахіль плакала за дітьми своїми, коли Ірод нищив немовлят, так і тепер багато матерів плачуть за дітьми своїми, за своїми рідними під владою безбожників і богоборців.
Але в наші часи ми також пригадуємо слова Христові:
“Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні” (Матфея 10,28)
Так і в наші часи, люди гинуть не тільки тілесно, замучені й вбиті відвертими богоборцями, але гинуть люди, душі яких спіймано в сіті обману різними новоявленими вчителями віри, фальшивими пророками різних нових релігійних сект, антихристиянських облудних теорій і філософій.
Часом такі обманці навіть прикриваються Христом, спекулюють святою Біблією, аби тільки вловити в свої сіті недосвідчених. Люди, як і риба, йдуть часом на приманку. Господь попереджував нас, що
“багато хто спокуситься, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти. Постане багато Фальшивих пророків і введуть багатьох”. (Мф. 24:10-11)
І ми знаємо, що вже й частину людей з нашого народу зведено, - деякі люди відступили від правдивої й спасаючої віри й попали в сіті чи то юдействуючих сект (таких, як так званих Свідки Єгови) чи в поганські угруповання, де спекулюють обманці чи то національних чуттях, чи то на мудрощах людської філософії.
Спокус у світі може бути багато: одні розраховані на тілесні пристрасті, інші - на духовні й інтелектуальні збочення, але всі вони розраховані на те, щоб відтягнути нас від дороги Христової - дороги правди й спасіння. Тому не тільки промовляймо щоденно ”і не введи нас у спокусу”, але в житті нашому не піддаваймося на спокуси диявола, який діє через людей.
У наших зусиллях встоятися в правді Божій ми можемо багато витерпіти, але Господь і сказав нам:
“А хто витерпить аж до кінця, - той буде спасенний!” (Мф. 24,1З).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
