Покликання на ловців людей
18-та неділя після П'ятидесятниці
2 Kopинтян 9:6-11; Луки 5:1-11
З сьогоднішньої євангельської розповіді ми найперше переконуємося, що багато людей тиснулося, щоб почути слова проповіді Ісуса Христа. Люди просто натискали, й Ісус зайшов у Симонів човен, “і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів та й навчав народ із човна.” (Луки 5,3).
В тому був великий позитив, позитивна ознака про людей, бо вони прагнули почути слово Боже, отже, відчували голод, апетит духовний. Як добрий апетит щодо матеріальної їжі є ознакою доброго тілесного здоров’я, так добрий апетит до духовної поживи служить ознакою духовного здоров’я. Кожен із нас може перевірити себе по тій ознаці, як справа стоїть із тим здоров’ям у нас.
Друге, що нас вражає із євангельської розповіді, — це вчинення чуда улову риби. Коли Христос сказав Симонові:
“Попливи на глибінь, - і закиньте на полов свій невід”.
А Симон сказав Йому в відповідь:
“Наставнику, - цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода.”
(Лк. 5:4-5).
І виконуючи настанову Христову, рибалки вловили таку велику кількість риби, що коли її почали вивантажувати в човни, то й човни від тієї великої кількості почали потопати. Петро, бувши досвідченим рибалкою, зрозумів, що Ісус створив велике чудо, бо ж такого звичайним, природним способом не можна осягнути. І тоді Симон-Петро зрозумів, що перед ним у човні не просто людина Ісус, не просто Ісус-проповідник, Учитель, як вони його приймали, а є Господь, Син Божий, тому Симон-Петро вжахнувся, впав на коліна перед Ісусом і сказав:
“Господи, - вийди від мене, бо я грішна людина!” (Лк. 5,8).
Він зрозумів безмежну святість Ісуса, його божественну велич і відчув свою недостойність, гріховність. Але Господь заспокоїв Симона й тих, що були з ним, і сказав Ісус Симонові:
“He лякайсь, від цього часу ти будеш довити людей!’” (Лк. 5,10).
Євангелист Марко передав, що Ісус подібне сказав до множини й до інших рибалок:
“Ідіть услід за Мною, - і зроблю, що станете ви ловцями людей.” (Марко 1,17).
І дійсно так воно й сталося — Ісус усіх тих покликаних зробив ловцями людей до Царства Божого, до Церкви Христової. Але Господь дав учням зрозуміти, “що без помічі Божої вони будуть неуспішні”, як і в рибальстві, але з Його Божою допомогою, з Його благословенням, вони доконають чудес.
І, як ми знаємо, учні Христові-апостоли справді доконали чудес, вони наповнили Христові сіті, проповіддю його Євангелії, людьми, і Церква Його все більше й більше зростала, не дивлячись на жорстоке переслідування. І навіть переслідування християн у Палестині спричинилося до поширення проповіді апостольської в інші країни.
Апостоли й їхні послідовники пішли в інші країни Азії, Африки, Європи. Вони понесли проповідь Христового Євангелія в глибінь Римської держави, в її столицю, Рим, що пишався своєю могутністю й владою над іншими народами. Апостоли понесли проповідь Христової науки в центр науки й освіти тодішнього поганського світу, а центр еллінської культури — в Атени. Вони понесли її в центри поганської торгівлі — в Коринт і Александрію, в глибінь поганської релігії — Ефес, але найперше, звичайно, після Галілеї, вони проповідували в Єрусалимі — в центрі юдейського книжництва.
І хоч майже всі апостоли Христові (за винятком Івана) тілесно померли мученицькою смертю, але на їхній мученицькій крові, на крові їхніх наступників було утверджено й розбудовано Церкву Христову й , як і сказав Христос, “сили адові не переможуть її.” (Матвія 16, 18).
Коли ми згадаємо, з якої маленької групи учнів-апостолів розрослася Церква Христова на увесь світ, то ми неминуче прийдемо до висновку, до переконання, що таке могло статися тільки завдяки благодаті, силі Божій.
І ми також ніколи не повинні забувати, що поширенню, взагалі існуванню Христової Церкви противилися влада, адміністративний і військовий апарат могутньої Римської імперії, найсильнішої держави-імперії, яка протягом багатьох віків упокорювала багато країн на трьох континентах світу (королі багатьох країн ішли заковані в ланцюги через тріумфальні арки Риму).
Проти ідейних, духовних основ Христової Церкви виступали вчені грецького світу з Академіями в Атенах, з розвиненими філософськими системами. А вже цілком певно відомо (те задокументовано в Діях Св. Апостолів), що проти Христової віри виступали, всіма засобами боролися книжники, первосвященики, фарисеї не тільки в Палестині, а й в усіх країнах, де існували юдейські громади.
Але всі заходи юдейської старшини, римської адміністрації й грецьких вчених філософів не встоялися перед гуртком маловчених галілейських рибалок і їх послідовників. Пояснити все те випадковістю — неможливо, бо ж боротьба та тяглася протягом 280 років — до часу Міланського едикту імператора Константина.
Справдилося давнє пророцтво Ісаї, що:
“Ось Гоcподь покаже диво дивне, що мудрість у цих мудреців згине й розуму в цих мудрих не стане” (Ісаї 29,14).
Як не можна пояснити природними людськими причинами розвиток, а потім і перемогу християнства над поганством у перші три віки нашої ери, так само неможливо пояснити тими ж причинами тягу молоді в (бувшому) Совєтському Союзі до Бога, до Христа за останні пару десятків років. Останні роки не витримують навіть комсомольські газети й виступають проти дивної моди, коли молоді люди тягнуться до сповнення християнських обрядів, прагнуть носити хрестики (не зірки) на грудях, хочуть мати в себе ікони.
І те все стається після жорстокого переслідування ісповідників віри Христової протягом більш як 60 років. Такого переслідування, нищення християнства й Христової Церкви не було навіть у перші три століття. Офіційну ж Церкву, через своїх ставлеників, совєтський уряд перетворив на послушний засіб пропаганди, але от з низів, із середовища щиро віруючих у Христа людей світить світло Христове, й воно впливає в якийсь неможливий до пояснення спосіб на молодих людей, хоч їх, під загрозою жорстокої кари, ніхто не може навчати про віру в Бога, в Христа.
Ми можемо тільки сказати, що то безпосередньо дія сили Божої. Адже ж міг Христос, коли вже вознісся на небо, промовити й подіяти на переслідувача християн Савла так, що він став найбільшим проповідником, місіонером Церкви Христової. Сказав той же ап. Павло, передаючи слова Христові:
“Сила Моя здійснюється в немочі.” (2 Коринтян 12,9).
Господь і під пануванням безбожників вибирав немічних і недосконалих людей, щоб через них, як у свій час через недосконалих рибалок галілеян, вчинити чудо — зробити ловцями людей до Церкви Своєї. Нам невідомі засоби й задуми Божі, але ми віримо, що як засяяло світло Боже для “народу, що в темноті сидів” (Мт. 4.16), так воно здатне засяяти й там, де створилася темрява духовна, завдяки старанням безбожників і слуг диявола.
Безбожники, слуги диявола, як ми пересвідчені, можуть понищити й принести великі страждання для багатьох віруючих людей; вони можуть створити темряву безбожництва, але вони не в силі знищити світло Боже, світло Христове.
“Світло у темряві світить”, - як засвідчено в Євангелії (Івана 1,5).
Тому ми з вірою й надією віримо в перемогу Христову на землі наших предків — в Україні.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
