Люди з роздоріжжя
14-та неділя після Тройці
2 Коринтян 1:21-24;2:1-4; Матвія 22:1-14
Цар послав слуг своїх-післанців, щоб вони закликали певних людей на весілля, “та ті не хотіли прийти”. Цар справляв весілля для сина свого, але запрошені не з'явилися, як би треба було сподіватися. Та гостина була приготована й цар хотів, щоб дім його наповнився, тому сказав слугам своїм:
“Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля.’ І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась.” (Матвія 22:9-10).
Усім нам відомо, що згаданий цар — це Отець наш Небесний, жених — це Господь Ісус Христос, Син Бога Отця, а невістка — це Церква Христова. Отже, коли апостоли й їхні послідовники — слуги Божі — кликали людей з роздоріжжя, то серед тих людей знайшовся й наш нарід. По суті, майже з роздоріжжя й набрана Церква Христова, бо загал юдейства в більшості пішов не за апостолами Христовими, а за книжниками й фарисеями.
Але ніколи не забуваймо, що серед покликаних людей, серед тих, хто пішов у Христову гостину, були люди добрі й злі — про те євангеліст стверджує. Отже, в Христовій Церкві — не тільки є святі й добрі люди: є такі, що тільки формально визнають Ісуса за Господа, а серця свого не віддали Господеві. Разом з людьми, що чеснотно живуть і служать Богові, є й люди не цілком щирі…
Усіх людей Господь буде терпіти в Церкві своїй, усім їм буде дана нагода спастися аж до другого приходу Господнього, коли Господь відділить “овець від козлів” (Мт. 25:31–45).
Коли читалася Євангелія, ви, напевно, звернули увагу на те, що господар-цар побачив весільного гостя, який не мав весільного одягу, й наказав слугам своїм викинути його геть – “до зовнішньої темряви” (Мт. 22,13).
Колись царі, вельможі в Ізраїлі й взагалі на сході мали звичай давати кожному весільному гостеві одежу весільну, яку накидали поверх звичайного одягу. Та Господь має в цьому випадку одіж духовну — Його. Адже ж не забуваймо, що на весільну гостину Бог запросив у честь Сина свого, Господа нашого Ісуса Христа.
Одіж Христову, як відомо, ми всі отримуємо в святому хрищенні:
“Всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися! Алилуя.” (Галатів 3,27)
Всі охрищені отримують однакової цінності весільний одяг, але з бігом часу стан одягу буває не однаковий; одні дбають про чистоту того духовного одягу, а другі — ні. Та люди, які не прийняли хрищення, — вони не мають Христового (весільного) одягу; їх Христос не може прийняти. Господь про те виразно попереджував ще на початку своєї проповіді, в розмові з Никодимом:
“Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже.” (Івана 3,5).
Отже, християни, які, на підставі хибних людських міркувань, чекають 30 років, щоб прийняти святе хрищення, тим самим позбавляють себе й одягу Христового. Коли вони з якихось причин раніше відійдуть з цього світу, то вони й не зможуть “ввійти в Царство Боже”, як і заповідав Христос.
Але християни, які отримають Христову одіж, забруднену, занечищену гріхами, які не очищують в заповіданій Ісусом Христом Сповіді (Ів. 20,23), які не відсвіжують її виявленою вірою й добрими ділами, - вони повинні самі відчувати духовну наготу перед Богом. Апостол Павло попереджує нас:
“коли б тільки й одягнені ми не знайшлися нагі!” (2 Коринтян 5,3).
Якраз такий стан і може бути в тих формально одягнених-охрищених, які в світі цьому відцуралися єдності з Господом Ісусом Христом.
Ми повинні про це бути завжди освічені, щоб ми не затуманювали свідомість свою фальшивими уявленнями, думаючи, що дорогі домовини можуть прикрасити нашу долю у вічності. Ми, що покликані з “роздоріжжя”, дбаймо найперше за чистоту й святість Христового одягу.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
