“Багато хто прийдуть від сходу та заходу”
4-та неділя після Тройці
Римлян 6:18-23; Матвія 8:5-13
Дивне в сьогоднішній євангельській розповіді те, що Ісус Христос ставить у приклад ісповідникам єдиного Бога людину незвичайну — вояка, сотника з армії Римської імперії. Той сотник виявив справді чесноти побожності: милосердя, любов до ближніх, тверду віру в божественність Ісуса Христа й покірність Богові. Найбільш вірогідно, що ми б тих чеснот не шукали серед професійних вояків.
Але, як говорити правду, то ми б напевно також не шукали за кандидатами на благовісників Євангелія, проповідників Слова Божого серед малописьменних рибалок якоїсь глухої провінції. Христос не став собі шукати учнів, кандидатів на апостолів, серед освічених і всебічно підготовлених людей - фарисеїв, первосвящеників, книжників, законників, які знали Святе Письмо Старого Заповіту, бо їм їхні знання Закону, книжність заступали провідну ідею Божого піклування про спасіння людей -- любов Божу й любов до ближніх.
Христос покликав до себе, як учня, Левія, митника, збирача податків, який став усім нам відомим євангелістом Матвієм (він був доданий, вибраний до числа 12-ти замість зрадника Юди Іскаріотського). Отже, Господь Ісус Христос робив вибір не зі звичайних людських міркувань.
Він прийшов у світ, щоб змінити його докорінно, щоб замість поганства й юдейства дати людям одну істину, одну віру спасіння й об'єднати всіх з єдиним Богом-Творцем. Тому й вибір учнів і зразок праведности Господь знаходив там, де б люди звичайно не шукали. Бо ж благодать Божа діє від Христа, здатна перетворювати людину, змінювати докорінно її духовне єство.
Це виразно видно з прикладу Савла-Павла: в перші дні проповіді апостолів, після зшестя Святого Духа, "дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвящеників”, Савл брав доручення арештовувати й переслідувати перших християн, “чоловіків і жінок” (Дії 9,2), але Христос покликав його до зворотньої дороги - до Істини й він став, як апостол Павло, найбільшим проповідником віри Христової, найбільшим місіонером Церкви Христової. Апостол Павло найбільше заснував Христових Громад-Церков, його Послання найбільше читаються в церквах по всьому світові, вони стали частиною Біблії.
Дії й проповідь Ісуса Христа, звершені чуда — діла Божі також зробили великі перетворення в душі вояка, сотника Римського війська. Хоч він, як урядовець Римської адміністрації, напевно, не міг особисто слухати проповіді Христові, але той сотник здобувся на такі чесноти, на таке виявлення віри, що Господь поставив його за приклад для всіх своїх послідовників.
Звернімо увагу, що сотник римського війська, досить значна урядова особа в тій околиці, здобувається на пониження й благає милосердя, ласки Божої — виздоровлення не для членів своєї особистої родини, а для свого слуги.
“Господи, мій слуга лежить удома розслаблений і тяжко страждає.” (Матвія 8,6).
Коли Христос пообіцяв прийти до його дому й оздоровити, то сотник, визнаючи свою гріховність, каже:
“Недостойний я, Господи, щоб Ти зайшов під Мою стріху…”
Сотник займав певне урядове становище в адміністрації римської імперії, мав певну владу, йому підкорялися не тільки вояки, але й цивільна влада в дорученій для нагляду території, а Христос не мав жодного офіційного становища, не мав ніякого майна, Йому ніхто не зобов’язаний був підкорятися, але сотник називає Його Господом, а себе “недостойним”. І він (сотник) має таку віру, таке тверде переконання в благодать Божу Ісуса Христа, що каже:
“Та промов тільки слово, — і видужає мій слуга” (Мт. 8,8).
Отакої віри сподівався Ісус у своїх послідовників, у всіх, які просили якоїсь милості Божої, якогось оздоровлення (чи це кровоточива жінка, чи спаралізований, чи коли сестра Марія просила за брата Лазаря), — мати велику тверду віру, що Господь зможе їх оздоровити, а Лазаря воскресити.
Тому то Ісус і поставив за зразок цього сотника:
“Істинно кажу вам, навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри.” (Мт. 8,10).
І тому то пророче засвідчив:
“Кажу ж вам, що багато хто прийдуть від сходу та заходу і засядуть у Царстві Небеснім…” (Мт. 8,11).
То було докором і попередженням для ізраїльтян, які вважали себе вибраним народом, а другі народи відсторонювали як невірних, як неправдивих ісповідників Бога. Господь же поставив за зразок ісповідання віри в Бога сотника римського війська — і він дійсно таким був.
Ісус Христос попереджував, як уже згадано, про прихід людей із сходу й заходу до вірних ісповідників Бога — і так воно сталося. Церква Христова якраз і залучила людей з різних народів, вони стали справжніми ісповідниками єдиного істинного Бога й Господа Ісуса Христа, а “Сини Царства” справді стали, за висловом Господнім, “повкидані… до темряви зовнішньої” (Мт. 8,12).
Нічого автоматично не стається, але тверда віра в Ісуса Христа як Сина Божого має бути виявлена, й ті, з різних народів, які те чинять, є достойні бути в Царстві Небеснім. Послідовники Христа мають мати згаданого сотника за приклад належного ісповідання віри в Ісуса Христа, як Господь ставив його прикладом для своїх учнів і всіх ізраїльтян. Він засвідчив, що
“серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри” (Мт. 8,10).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
