Самотність людей
Неділя Розслабленого
Дії 9:32-42; Івана 5:1-15
Розслаблений, спаралізований, сказав Ісусові, що немає людини, яка б допомогла йому ввійти в цілющу воду купальні Віфезди, коли там порушується вода. 38-м довгих років був чоловік безпомічний, одинокий у своєму горі, який чекав, сподівався, що хтось йому допоможе.
Тяжко уявити терпіння в безпомічності того чоловіка й одночасно — яка була в нього віра, що він ще надіявся! Яка була велика віра в людини, яка за 38 років не розчарувалася, яка зберегла надію на допомогу, на оздоровлення в ставку Милосердя — ВифездІ!
А скільки є людей у цьому світі, які, знайшовшись у безпомічному стані, в самотності, не маючи близьких приятелів, — попадають у відчай, зневіру… Одні починають шукати фальшивої розради в алкоголі, наркотиках, а ще інші — закінчують життя самогубством.
Преса подала вістку (Oshawa Times, […]), що в Америці кожний 9-й лікар є алкоголіком або наркоманом. Ніби дивно: лікарі, як правило, добре заробляють, мають матеріальні достатки й вигоди. До того ж, вони всі високоосвічені, бувають серед людей, їм би, здавалося, немає чоговпадатиму відчай, шукати фальшивої розради. Адже ж вони лікують других людей, вони знають, що алкоголь, наркотики дають тільки тимчасове відпряження, забуття, але руйнують тіло, паралізують мозок.
Люди, лікуючи других людей засобами медицини, часом попадають у зарозумілість., відчужуються, відходять від Бога й, не дивлячись, на те, що бувають, серед людей, ходять у міському натовпі, - в дійсності душевно бувають самотні.
Відчуття самотності — це однозначне з життям на самоті — одиноко в пустині, на фермі. В сучасному світі найбільш самотніх душевно людей серед жителів великих міст, от хоч би таких, як Торонто.
Люди їдуть (чи йдуть) на працю й з праці в товпі народу, люди працюють у великих фабриках, по канцеляріях часто великих будівель, хмародерів, вчяться у великих школах (університетах), де є десятки тисяч людей, які роблять закупи по великих крамницях, де безпереривним потоком ходять тисячі людей; по дорогах мчиться безчисленна кількість людей на автомобілях, але, не дивлячись на те, багато з тих людей відчувають свою самотність.
На роботі - аби виконувала людина свої функції, певні обов'язки, отримувала гроші…, в крамницях - аби людина платила належність за товари... Те саме в поїзді, автобусі, літакові, у багатоквартирному будинкові. У великих університетах людина знівельована: відвідуй лекції, плати належність, пиши іспити по вироблених формах, а комп’ютер підрахує відсотки... Комп’ютер також підраховує, коли платити страхування, "Медікер" і т.п. зобов'язання.
Багато людей живуть без духовної близькості з людьми, з якими працюють. І часто людина живе без близькості з людьми й без зв'язку з Богом. Тому люди, як стверджує один славний вчений, хворіють на найбільш поширену хворобу цього віку — самотність.
Твоє життя, твої проблеми — байдужі для всіх тисяч людей, серед яких ти перебуваєш. І чим більше місто, тим більша такої байдужости. У менших містах в Канаді, де більшість людей знають один одного, знають також про проблеми одні других, - є відчутна також теплота взаємовідносин між людьми.
Та християнин не повинен обвинувачувати тільки других людей у своїй самотності, відчуженості. Славний французький вчений (математик, фізик і філософ) Блез Паскаль, 1623-1662, визначив:
“Людина, яка живе тільки для себе, найбільше ненавидить бути з самим собою [наодинці]”.
Якщо людина відгородить себе від інших людей, замкнеться сама в собі й нарікає тільки на інших людей, що нею ніхто не цікавиться, ніхто не любить, що всі в Церкві сякі-такі, коли людина сама не виявляє любові до других людей, не пропонує своїх услуг другім людям, Церкві, сама обгородиться ровом ігнорації на своєму духовному острові самолюбства, - то це найменша вина других людей. Людина сама мусить зробити зусилля в напрямку єднання з другими людьми, з Богом.
Бог-Творець від самого початку створення людини ствердив, що
“Не добре, щоб бути чоловікові самотньому. Створю йому поміч, подібну до нього.” (Буття 2, 18).
І створив Бог жінку, подібну до чоловіка, але й відмінну, яка багато в чому різнилася від нього, але одночасно й доповнювала його. В єднанні чоловіка й жінки виявляється повнота людини.
Кожна людина в світі — різна й зовнішньо та внутрішньо відмінна від іншої, хоч одночасно й всі люди подібні. Люди з різними задатками, здатностями. Що було б, якби ми всі були дуже музикальні, всі прекрасні співаки, промовці, механіки й тому подібне? В тій відмінності є доцільність і краса світу, роду людського й одночасно велич Творця його.
Та нам, членам Церкви Христової, невільно забувати, що ми покликані Христом кликати людей з духовної самотності, розслабленості. В наші часи є багато людей, можливо, як ніколи перед тим, які розслаблені, спаралізовані духовною інертністю, різними теоріями й технічною цивілізацією; їх треба кликати, пригортати до Христового братерства, щоб вони відчували єдність і любов своїх людей.
Господь Ісус Христос оздоровив розслабленого, спаралізованого. Але звернімо увагу, що тілесна розслабленість була наслідком духовної, тому то Христос і вказав йому:
“Не гріши ж уже більше, щоб не сталося тобі чого гіршого!” (Івана 5,14).
Найкращий спосіб боротьби проти хвороби — це запобігти хворобі, не допустити до хвороби. Треба не допускати, щоб серед нас були бацили всезнайства, самолюбства, гордости, тобто — щоб не було хвороб, які б відсторонювали людину від єдності з другими людьми, з Церквою.
Одночасно ми повинні намагатися й самі знаходити дорогу до єдності з Христом і спрямовувати свої зусилля на оздоровлення духово розслаблених у цьому світі. Христос те робив, перебуваючи тілесно на землі, і нас закликав наслідувати Його.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
