“3 журбою радість обнялись”
Вербна неділя
Филип’ян 4:4-9; Івана 12:1-18
Тими словами з нашого народного прислів’я можна було б охарактеризувати події, які відзначаємо в неділю за тиждень перед Великоднем.
Радість була в тому, що Христос напередодні звершив найбільше з чудес — воскресив Лазаря, який був помер і чотири дні перебував похований у гробі, і тіло якого вже розкладалося.
«Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гробі» (Івана 11,39).
Чудо воскресіння Лазаря мало надзвичайно великий вплив на людей - і добра бажаючих, і ворогів Христових. Тому тисячі людей ішли побачити воскреслого Лазаря й тисячі людей з радістю вийшли зустріти та привітати Ісуса, коли Він прямував до Єрусалиму.
Це була іменно царська зустріч: тисячні маси народу, з радісними вигуками, махаючи віттям дерев, які росли збоку дороги, зустрічали з великим піднесенням Ісуса Христа, який, сидячи на осляті, в’їжджав до Єрусалиму.
Але в тій радісній зустрічі Ісуса були й закладені основи сумних та трагічних подій наступного тижня. Юдеї сприймали Ісуса не як Спасителя душ, що відновлює зв’язок людей з Богом, а як посланого Богом вождя, царя, який відновить царство Ізраїль, визволить їх від панування римлян. Про те хибне розуміння свідчили й гасла-вигуки, якими вітали Ісуса:
«Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє ім’я! Цар Ізраїлів!» (Ів. 12,13).
Тому хоч усі радісно вітали й вигукували, але журба й скорбота були на серці в Ісуса.
«І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували...» (Ів.12,37).
Ісус багато чинив діл Божих, але, очевидно, більшість тих людей не увірувала в Нього як у Господа, Сина Божого, а як у Месію-Визволителя від земних утисків чужинців. Більшість юдеїв думали не про вічне, Боже, а про земне, тимчасове. Тому то, коли Ісус наближався до Єрусалиму, «і місто побачив, то заплакав за ним» (Луки 19,41). Більшість юдеїв не бачили й не розуміли свого спасіння.
Ісус бачив перед собою прийдешні дні, четвер і п'ятницю, дні зневаги, беззаконного суду, страждань і смерті хресної. Сумувала душа Його, бо Він розумів, що коли люди мають хибне розуміння, неправдиво сприймають Його як земного царя, то неминуче буде розчарування, й неминуче ту людську товпу опанує ненависть, неминуче прийде оте: «Розіпни Його!»
Сумувати могла також душа Ісусова, бо Він знав, що серед Його найближчих учнів є Юда-зрадник, що серед Його найближчих учнів ще панує страх і дехто з них може зі страху відрікатися, що Його хресна смерть може негативно вплинути на Його найближчих учнів. Записані слова Ісусові, які Він висловив у наближенні Своїх страждань:
«Затривожена зараз душа Моя... Заступи Мене, Отче, від цієї години. Та на те Я й прийшов на годину оцю...» (Ів.12,27).
Отже, хоч при в'їзді до Єрусалиму було найрадісніше й найбільш урочисте вітання Ісуса за все Його земне життя, але через хибне наставлення більшості юдеїв сумував Ісус душею й заплакав перед входом до Єрусалиму — міста страждань і прославлення Його.
Пригадаймо, що ми на кожній св. Літургії повторюємо — співаємо радісне:
«Спасіння в небі (Осанна). Благословен, хто йде в ім'я Господнє».
На кожній Літургії ми вітаємо Ісуса Христа, який іде на Свої страждання. Хоч ми приносимо безкровну жертву хліба й вина, як і заповів Господь, але не забуваймо, що кожен Великий вхід з приготовленими дарами – це символічне відтворення входу Господнього в Єрусалим. От чому навіть у нашому Богослужінні «радість з журбою обнімаються», бо ж така була й є дорога нашого спасіння.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
