“Чи ж Христос поділився?”
8-ма неділя після Тройці/П’ятидесятниці
1 Kopинтян 1:10-18; Матвія 14:14-22
Хочу звернути увагу на Перше Послання апостола Павла до Коринтян, уривок з якого зачитано нині під час Богослуження.
Коринт — велике грецьке місто біля моря, багатий торговельний осередок з давніх часів. З історії відомо, що засновано Коринт у 1350 році до Різдва Христового. Павло, після проповіді віри Христової в Солуні, Филипах, Атенах, прибув до торговельного порту Коринта, де приблизно в 52-му році по Різдві Христовім заснував велику Христову Громаду, пробувши там два роки. Коринтська Громада в цім торговельнім порті славилася своїми духовними й матеріяльними достатками. Члени Церкви були переважно греки чи люди грецької культури.
Після двох років Павло, приготувавши собі наступників, відійшов, але тримав з Коринтською Церквою постійний зв'язок. Та до порту Коринту приїжджали різні люди, прибували й різні проповідники Христової віри.
До Павла надійшли відомості, що коринтські християни поділилися на угрупування, й ці групи, хоч не ворогували між собою, як у наших часах різні християнські віроісповідання, але робили між собою змагання, різні групи поприймали собі різні назви: одні звали себе Павловими, другі — Кифиними (цебто — Петровими), треті — Аполлосовими, а четверті — Христовими.
З того видно, що віруючі коринтські християни взорувалися на філософські угруповання, які були поширені в різних грецьких містах. Кожне філософське угруповання, прийнявши ім'я свого улюбленого філософа, змагалося з іншим. Новонавернені християни, як видно з апостольської розповіді, хотіли своє віроісповідання Христове перетворити на мудру філософську систему. Вони поділилися по імені проповідників віри Христової, які або там були, або які присилали своїх послідовників. Так утворилися християнські групи Павлові, Кифові (Петрові), Аполлосові й Христові…
Цілком зрозуміло, що коли Павло заснував там Церкву, то були там його особисті шанувальники: Кифові (Петрові) - це ті, які дбали за збереження юдейських звичаїв у християнстві, Аполлос був вченим Олександрівським юдеєм, який прийняв віру Христову від учнів Павлових Акили й Прискили в Ефесі (ДіїСвятих Апостолів18:35), і який потім проповідував у Коринті. Він цілком тримався благовістя Павлового про Христа, Павло так про нього каже:
“Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив”. (1 Коринтян 3:6).
Але Аполлос був, як видно, добрим промовцем, і утворилося угруповання по його імені з тих людей, які любили, мабуть, найбільше красномовство, а не істину.
Остання група, що називала себе Христовою, була ніби протиставленням тим трьом першим угрупуванням, але й вони не стояли вище інших груп, лише прикривалися Христом, зробивши Господа ніби головою свого угрупування.
Такий поділ дуже вразив апостола Павла, він уважав то прикрою помилкою й він звертається до всіх угруповань, до всієї Церкви з душевним благанням, з питаннями:
“Чи ж Христос поділився?
Чи ж Павло був розп’ятий за вас?
Чи в Павлове ім’я ви христилися?” (1 Кор. 1:13)
Павло навіть каже, що він особисто мало кого хрестив,
“щоб ніхто не казав, ніби я охристив був у ймення своє”.
Він каже, що від Господамав інше головне доручення:
“Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Євангелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа.”
Тобто, треба розуміти вірно: усіх, що приймали віру Христову, христили, та мало кого безпосередньо хрестив особисто апостол Павло; христили його помічники, апостол же пильнував найперше проповіді Євангелія, щоб довести науку Христову до свідомості людей (1 Кор. 1:15, 17).
Апостола Павла дуже вражав поділ коринтських християн за іменами окремих проповідників, і він нагадував коринтянам, що вони всі прийняли одну віру в Христа Спасителя, який один за всіх дав себе розп’яти на хресті (1 Кор. 1:23).
У світлі тих висловів апостола Павла годиться нам пізнавати й поділ християн у наш час на різні угруповання, які в багатьох випадках уже вороже відносяться між собою.Починаючи з 15 століття, в західних країнах Європи почалася боротьба проти несправедливостей у Римській Церкві, проти папського гніту. Ця боротьба набула ознак сильного релігійного руху, особливо в 16 столітті під проводом Мартина Лютера в Німеччині.
Але сталася друга крайність; замість відійти від Риму й вернутися до Вселенської Апостольської Церкви з православним віронавчанням, зі збереженими Таїнствами, священством і самостійним адміністративним життям у кожній країні, протестуючі проти Риму поділилися за іменами своїх провідників: лютерани, кальвіністи, цвінґліяни, меноніти, євангелісти (подібно до коринтських “Христових”). Вони відкинули, поза хрищенням, майже всі Таїнства, відкинули й Святу Літургію, а згодом і увійшли не тільки з Римом, але і між собою у завзяту боротьбу. Люди різнилися й різняться в розумінні волі Божої, Святого Письма й через ту різницю в розумінні безперервно діляться, утворюють різні релігійні угрупування.
Фактично, у більшості тепер люди діляться в тих християнських угрупованнях своєю людською мудрістю, про яку ап. Павло висловлюється стародавнім пророцтвом:
“Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину!” (1 Кор. 1:19).
Через практикування людської премудрості в ісповіданні науки Христової дійшло йдо заперечення образу хреста. Це ж усім відомо, що багато сучасних протестантів відкидають зображення хреста Господнього — для них він — тільки шибениця… Апостол Павло виразно про таких засвідчив:
“Бож слово прохреста тим, що гинуть тоглупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!”
(1 Кор. 1:18).
Так і ми, за апостолом Павлом, приймаємо ту правду. Та правда про хреста Господнього, як і правда Євангелія Христового, є незмінною, їх ми ісповідуємо, бо вони є виявом — не “людської мудрості, а в доказі духа та сили”. (1 Кор. 2:4).
І ми також свідомі, що ні в часи написання Послання до Коринтян, ні в наші часи — Христос не ділився, Христа ніхто не може поділити. Це тільки люди можуть відділятися, відходити від Христа.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
