Не заступати Світла Христового
27(28)-ма неділя по П’ятидесятниці
Колосян 1:12-18; Луки 14:16-24
Колись славний і могутній імператор Александер Македонський (356-323) який, об'єднавши окремі грецькі міста-держави в одну могутню державу, створивши сильну грецьку армію, розбив у трьох великих битвах армію найсильнішої тоді в світі Перської імперії. Александер, вихованець відомого грецького філософа Арістотеля, упокорив багато країв на Близькому Сході, в тім числі Єгипет, дійшов аж в Індію. Він заснував декілька міст, а в багатьох інших містах основував осередки грецької культури й адміністрації. В Єгипті один із його полководців оснував нову династію Птоломеїв, яка насаджувала в управлінні державою й серед вищих верств суспільства грецьку мову й культуру.
Отже, Александер Македонський відчував себе наймогутнішим володарем у відомому йому світі, прибув одного разу в Атени - центр грецької (еллінської культури). В Атенах у той час жив дивак-філософ Діоґен з Синопу (404-323), який провадив просте жебрацьке життя й ночував у бочці. Александер Македонський прийшов до Діоґена, який вигрівався на сонці, і сам себе відрекомендував приблизно так:
- Я Александер Македонський, цар царів, який завоював світ, що я можу для тебе зробити?
Діоґен відповів:
- Відступись і не заступай мені сонце.
Тим Діоґен висловив не тільки своє побажання, а й переконання, що Александер, при всіх його титулах і владі, має менше значення, менш потрібний для людей, як сонце, що своїми проміннями всіх І все і всіх на землі споконвічно огріває, спричиняється до того, щоб все жило й проростало, щоб життя на землі існувало безперервно й вічно.
У нашій різдвяній богослужбовій пісні (тропарі) ми називаємо Ісуса Христа “Сонцем праведним”. Порівнюючи Христа із Сонцем, ми тим визнаємо й розуміємо, що як Сонце споконвічно огріває й дає запоруку споконвічного фізичного життя всіх істот і рослинного світу, так само Христос духовно освітлює й огріває життя людське та дає запоруку нашого вічного життя в Богові.
І ми також ісповідуємо, що навіть коли ця земля й небо, коли й сонце зникнуть, згорять у день судний (2 Послання Апостола Петра. 3,7), то, по свідченню апостола, за Божою “обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда в них перебуває” (2 П.3,13). Отже доля наша у вічності більш залежить від Христа, як від Сонця.
Нам необхідно ту правду нагадувати собі, бо ми за щоденними турботами й проблемами тимчасового буття втрачаємо розуміння всеосяжного й вічного, або, як говорить наше прислів'я, ми за деревами не бачимо великого й безмежного лісу.
Ми буваємо затуманені подіями в нашому земному житті бунтами, революціями, діями тимчасових володарів - диктаторів, президентів і їхніх міністрів, але всі вони (Чу-Ен-лаї, Брежнєви, Кісінґери, Ніксони) - тільки діячі тимчасовості. Вони зійдуть зі сцени політичного життя й за декілька десятків років тільки дослідники історії можуть про них згадувати.
А Христос, скільки людське життя буде продовжуватися, буде постійно діяти, навчати своєю Євангелією, буде проповідувати мільйонами уст священнослужителів і проповідників, буде впливати на життя сотень мільйонів Його послідовників.
У свій час, у 18-му столітті, до голосу Вольтера (1694-1778), французького філософа й письменника, прислухалися освічені й правлячі верстви багатьох країн Європи. З ним листувалися і рос-ка цариця Катерина 2-га, і прусський король Фрідріх 2-й, і французький король Людовик ХV-й. Його в той час уважали за найбільш освіченого й можливо одного з найбільш розумних людей. Вольтер передбачував, що через 100 років Христова Церква зникне з лиця землі.
Пройшло вже поверх 200 років від часу смерті згаданого Вольтера, а Церква Христова безмежно поширилася в усі країни, на всі континенти світу, і вона продовжує невпинно розростатися, бо дорогу її розвитку, її життя освічує Христос - Сонце Правди.
Церква Христова пропонує нам нині розповідь Христову про запрошення на весільну гостину. Від часу нашого хрещення ми всі покликані на духовну весільну гостину в честь небесного Жениха — Ісуса Христа. Христос звертає нашу увагу на те, що деякі люди відмовляються йти на ту Христову гостину. В давні часи вони винаходили різні причини:
а) “Поле купив я, і маю потребу піти оглянути...”
б) “Я купив собі п'ять пар волів, - і йду спробувати їх.”
в) “Одружився. . . і через те Я не можу прибути.” (Луки 14:18-20).
В наші часи, коли користуємося різними машинами, можуть бути дещо видозмінені причини відсутності на Христовій гостині - на Службі Божій. Але всі ті причини відсутності - це свідчення про байдужість до Божого діла, байдужість до дня Господнього, який ми повинні тримати в чистоті й святості, як і визначив Бог для нас. (Вихід 20,11).
Щоб людина жила на землі, - вона потребує “хліба щоденного”, якого ми й просимо в молитві щоденній. Через сонце, воду, повітря й ґрунт Бог дає нам можливість отримувати постійно той “хліб щоденний”, всяку необхідну поживу для нашого тіла.
Ми ж повинні також подбати про поживу духовну, про хліб і пиття надістотні для нашої душі, як також для зміцнення й освячення нашого тіла. На Службі Божій ми постійно отримуємо Святе Причастя під видом хліба й вина, і на тій же Службі ми отримуємо причастя Словом Божим, Словом Христовим.
Як без поживи тіло зсохнеться й омертвіє, так і душа людська без поживи духовної - засохне й змертвіє. Христос же сказав, що “Бог не є Богом мертвих, а живих.” (Матвія 22,32).
Отже ті люди, які не мають часу для Христової гостини, для його Вечері в цьому земному житті, ті, які вишукують причини відсутності, ті ніколи не будуть у єдності з Христом, сказав бо Господь:
“Кажу бо я вам, що жоден із запрошених мужів тих не покоштує моєї вечері... Бо багато покликаних, та вибраних мало.” (Лк. 14,24).
Христос справді в цьому світі багатьох людей кличе, багато мають нагоду почути заклик Христовий:
“Прийдіть до Мене...” (Мт.11,28); ідіте вслід за Мною (Лк. 9, 23).
Багато людей чують заклик Христовий, який в наші часи лунає через різні засоби комунікації, та не відкликаються, не зважають на нього.
Христос хоче освітити світлом своїм душі багатьох людей, зігріти їх своєю любов’ю та багато людей ховаються від світла Христового, тому вони не скористаються Христовою благодаттю, не скоштують Христових дарів.
Дехто в цім світі, не йдучи на заклик Христовий, намагається пропагувати псевдонаукові теорії ощасливлення людей без Бога. Та перетворення тих людських теорій у життя тільки приводить жорстокостей, до тяжких терпінь і страждань на землі і до безнадії у вічності.
Отже, коли Христос кличе нас, ідімо на Його заклик, на його запросини, бо тільки Він має джерело вічного життя. Засвідчив Господь:
“Я - дорога, і правда, і життя. До Отця ніхто не приходить, якщо не через Мене.” (Івана 14, 6).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
