Свідоме розуміння постів
Голос 3-й
Неділя М'ясопусна
1 Коринтян 8:8-13;9:1-2; Матвія 25:31-46
Славний український історик Микола Костомаров, приятель Т. Шевченка (1817—85) досліджував історичні події минулих віків і українських земель і деяких інших країв Російської імперії. Був професором Київського й Петербурзького університетів.
Досліди М. Костомарова славилися скрупульозністю дослідження, підтверджувалися історичні події наведенням документальних даних, які не можна було заперечити. І він, досліджуючи повстання відомого бунтівника Степана Разіна (1670–71), вияснював причини приєднання козаків, селян-кріпаків, “служилих людей” до загонів Разіна.
Костомаров знайшов у записах допитів з тортурами, що один селянин утік до "Стєнки” Разіна тому, що його били, катували по доносу, що він ніби їв м’ясо в “Петров пост”, тобто — у Петрівку.
Дивно? — Дивно й страшно, до чого може довести примітивне грубе розуміння до встановлених Церквою постів. Церква Христова, турбуючись за духовне, моральне й тілесне здоров'я своїх вірних, установила пости як любляча мати, а не як якийсь каратель. Установлення постів було також наслідуванням Господа Ісуса Христа, який постив 40 днів перед початком своєї проповіді Євангелії (Матвія 4:2).
Одночасно потреба постів диктувалася сумлінням, свідомістю збірної віруючої Церкви Христової, щоб лікувати духовні й тілесні немочі людей. Встановлюючи певні пости, Церква ніколи не мала на увазі, щоб люди були карані фізичними тортурами за недотримання тих постів, як це було в Росії.
Тілесний, фізичний піст, в тім числі стримання від м'ясної їжі, від споживання тваринних жирів (товщів) — це найперше корисне для самого тілесного здоров'я кожної здорової людини, допомагає уникати різних тілесних хвороб, як також служити допоміжним засобом до стриманости в моральній поведінці, в осягненні духовного звершенства.
У наші часи лікарі часто приписують дієту — це фактично певний тілесний піст, яким лікуються різні тілесні хвороби й немочі.
Докладніше будемо говорити про піст через тиждень, коли наступить пора Великого Посту. Нині ж неділя, яка називається М'ясопусною — остання неділя, коли православні християни мали б їсти м'ясо перед Великоднем. Але Церква Христова, попереджаючи вірних про наступаючий Великий Піст, одночасно дає зрозуміти через зачитаний уривок з Першого Послання ап. Павла до Коринтян, що головне в пості не їжа:
“Їжа ж нас до Бога не зближує”, — каже апостол Павло (1 Коринтян 8:8).
Стримання — від м'яса, тваринних товщів — ще не робить нас духовно звершеними — до того потрібне чеснотне життя, діла віри для виявлення духовної звершеності, потрібні молитви, духовне заглиблення й осмислення дороги до єднання в Богові всіх нас у Таїнствах.
Апостол Павло в цьому посланні говорить не просто про споживання м'яса, а про споживання м'яса “ідольських жертв”, яке чинилося в поганських храмах. Часто бувало в перші роки розвитку Церкви Христової, як взагалі в перші три віки по Христі, що християн змушували споживати м'ясо ідольських жертв, які приносилися в поганських храмах (Зевса-Юпітера, Афродити й т.п.). Деякі християни, щоб уникнути переслідування, згоджувалися споживати м'ясо ідольських жертвоприношень. Вони вважали, що споживають тільки звичайне м'ясо-їжу, а саме споживання м'яса не було гріхом, що тим споживанням м'яса вони ще не відрікаються від Христа.
І святий ап. Павло свідчить, що дійсно м'ясо, як і всяка їжа,
“до Бога нас не зближує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваємо нічого.” (1 Кор. 8:8).
Але ап. Павло одночасно попереджує, що "знаючий"- свідомий християнин, що присутній за трапезою в поганській божниці й споживає м'ясо ідольських жертв, як відчіпне, - може спокусити менш слабого у вірі, - бо той прийме його присутність у тій божниці як відречення від Христа й єдиного Бога, сам відречеться від Христової віри й духовно загине.
“І через знання твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер!” (1 Кор. 8:11).
Отже, вільна поведінка свідомого християнина може спричинитися до гріховності й загибелі душі його ближніх. Тому то й каже далі апостол:
“Грішачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите.”
Через те апостол Павло й робить висновок:
“Ось тому, коли їжа спокушує брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого.”
(1 Кор. 8:12-13).
На підставі того висновку апостола Павла, з самих ранніх віків утворювалися в Церкві християнські угруповання, які взагалі відрікалися їсти м'ясо й ставилися до інших християн, які споживали м'ясо, з погордою, вважаючи їх грішниками.
Були й є секти, які не тільки м'яса, а й риби не їдять — тільки рослинну їжу споживають — це так звані вегетаріанці. Був час, що на Соборі Церкви було прийнято навіть канон, яким заборонялося висвячувати вегетаріанців у священний сан, — не тому, що вони не їдять м'яса, а тому, що вони з погордою, зі зневагою ставляться до інших християн, які споживають м'ясо.
Є також канон, прийнятий на провінційному Соборі Церкви в Неокесарії в 315 році, пізніше затверджений VI-м Вселенським Собором в 680 році, що
“Як хто з аскетичних вправ практикує піст і в неділю, то нехай буде проклятий (анатема).”
(Канон XVIII, The Rudder, p. 529).
Це на тій підставі, що день недільний — це день воскресіння Ісуса Христа, отже, — день радісний, і тому в той день не годиться постити.
Ми, звичайно, мусимо розуміти, що така постанова - це не догма, не закон Божий, а розуміння й правило Церкви, яке було прийнято в певних обставинах життєвих, для викорінення гордости й зневаги аскетів до інших християн, отже — для викорінення грішних переконань і відношень до ближніх, для духовного оздоровлення окремих вірних Церкви.
В наших умовах усі фізично здорові люди можуть дотримуватися певних норм тілесного посту в їжі, щоб присмирити (загнуздати) свої тілесні пристрасті, щоб здобутися на духовні чесноти й дії в житті. Коли хто відчуває, що через тяжку працю не може постити всі будні дні, то може собі встановити (або прийняти встановлені Церквою) два дні — середу й п'ятницю.
Але ми маємо свідомо прийняти для себе постанову, що не беремо жодної участі в забавах, весіллях з танцями під час Великого Посту. Ми живемо серед іншовірних, нас можуть запрошувати на різні оказії, але ми мусимо сказати:
“Вибачте, але по моєму віроісповіданню я маю Великий Піст і моє релігійне сумління не дозволяє порушувати правило моєї Церкви.”
До нас люди будуть ставитися зі зрозумінням і пошаною, якщо ми шануємо установлення нашої Церкви. Якщо навіть вважаєте, що треба піти й віддати пошану, то можна піти, побути на вечері, але не більше… Ні в якому разі не лишатися на час танців між тими, що забавляються.
Самі танці, як і їжа, не є гріхом, але коли ми розважаємо своє тіло, веселимося під час Великого Посту, коли ціла наша Церква перебуває в молитві, в готуванні себе до єднання з Богом; коли ціла Церква наслідує Господа Ісуса Христа в сорокаденному пості, коли Церква постить на честь страждання Христового, то ми свідомо поповнюємо гріх, бо ж роз'єднуємо себе зі спільнотою Церкви.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
