Свідоме ісповідання настанов Божих
Неділя про Блудного сина
1Коринтян 6:12-20; Луки 15:11-32
“Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але ніщо мною володіти не повинно.”
(1 Коринтян 6,12)
Можна часом почути, що деякі наші люди нарікають на наші церковні правила, порядки, на священника, на те, що, мовляв, у других церквах інакше. Лише одні нарікають, що в нас безпотрібно суворі обмеження під час постів, а інші, - що в нас немає твердих правил, як у других церквах. Кажуть, що он протестанти не мають постових обмежень і добре їм... Але також кажуть: у баптистів є тверді правила: не можна пити алкогольних напитків, не можна курити. А в нас неясно: наводиться настанова, “І не впивайтесь вином” (Ефесян 5,18), але одні п'ють потрохи, другі забагато, а дехто доходить до алкоголізму.
У мормонів є тверді правила: 10% - на церкву мають усі давати, не можна нікому пити каву чи чай, а в нас, - хто, як хоче, так і дає, хто хоче, - скільки й п'є тієї кави чи чаю, хоч, як забагато, то декому шкодить.
Чи можуть бути тверді правила в згаданих справах? - Безумовно,- можуть. Але то будуть у Церкві людські правила, щоб загнуздати людські пристрасті, але не Божі. Бог таких правил не встановлював. У Старому Заповіті Бог встановив тверді правила-заповіді: “не- вбивай!”, “не кради!”, “не свідчи неправдиво” й т.п.
Христос дав у Новому Заповіті Заповіді Блаженства - це- заповіти, настанови, які послідовники Христові мають виконувати не з примусу, не зі страху перед карою, як у Старому Заповіті, a з любові й свідомости, що необхідно їх виконувати для своєї ж користи, для осягнення досконалости духовної.
Ісповідники Христа мають бути свідомими, що виконуючи ті Христові настанови, ми здобуваємося на єднання з Богом, на єднання, співжиття в любові з нашими ближніми, щоб уже тут на землі будувати Царство Боже й тим самим сподобитися на осягнення Царства Божого у вічності.
Бог у Новому Заповіті звершує спасіння не засобами кари, загрози, а дає людині волю до свідомого вибору засобів до осягнення спасіння. Бог не казав нам через Сина свого чи апостолів Христових: “не пий!”, але сказав нам не впиватись, бо то нам не на користь, а на шкоду.
У Євангелії виразно засвідчено, що Христос. навіть перше чудо вчинив на Перетворення води на вино, отже Він не встановлював заборони на пиття вина. Вино в певній невеликій дозі може бути корисним для людського організму, але коли люди впиваються вином, то шкодять самі собі й ближнім своїм, і шириться розпуста. Тому й сказав ап. Павло:
“Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно”
(1 Коринтян 6,12).
Людські організми, хоч і подібні, але різні, мають різну вразливість і на алкоголь, і на різні наїдки. Кожна людина нехай випробовує себе: якщо ким може володіти алкоголь, то та людина ніколи не повинна приторкатися до алкоголю.
Обидва сини у батька мали право відійти від батька, коли стали дорослими, могли слухати далі батьківських настанов або ні. Старший залишився при батькові й жив згідно установлень, батьківських, а молодший син - відійшов, забрав свою частку майна, пив, гуляв, доки не впав на саме дно людського суспільства. Вже не тільки пас свині у чужих, а радий був, коли сам міг споживати свинячу їжу.
І все ж, не дивлячись на те, що син пропив, прогуляв своє майно, завинив перед батьком своїм, і перед Богом, коли він повернувся до батька свого з покаянням, то батько прийняв його з обіймами радости й навіть влаштував на честь нього гостину-бенкет.
Господь Ісус Христос розповів цю притчу, життєвий приклад, щоб ми всі розуміли, що Бог - Отець наш Небесний прийме до Себе, в оселі свої найбільших грішників, але вони мають усвідомити свій гріх, покаятися, подібно, як це зробив той блудний син:
“Прогрішився я, отче, проти неба й супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...”
(Луки 15,21).
Необхідне свідоме й абсолютно чесне визнання своїх гріхів і покаяння перед Богом і людьми. Перед тим, як іти до Святої Сповіді, християни повинні попросити прощення один в одного, як це звичаєво завжди робилося в Православній Церкві.
Одного визнання: “Я помилявся, я згрішив” - не досить. Юда також сам про себе визнав свій гріх:
“Я згрішив, невинну кров видавши” (Матвія 27,4),
але він не прийшов з покаянням до Бога, до Христа.
Ісус простив гріхи розбійникові, пообіцяв, що він буде з Ним у раю (Луки 23,43), бо той визнавав свою гріховність і каявся. Христос напевно простив би гріхи зрадництва й Юді, якби той, як блудний син, здобувся на рішучість змінити своє життя й покаявся.
Але, як знаємо, Юда того ніколи не зробив, не покаявся, а покінчив життя самогубством, - віддав душу свою у володіння диявола. Як і у випадку Юди, Церква не хоронить нерозкаяних грішників-самогубців.
Перша необхідність для утримання свого духового здоров’я, - це бути чесним з собою. Якщо хто вчинив недобре, зле, вчинив гріх, - не ховай його в собі, в своїй голові, в стиснених психічних переживаннях. Бо таке, стримання може тяжко впливати на розум, психіку, на душевний стан і може привести до неврастенії, розладу нервової системи, а часом і до божевілля, як також до самогубства.
Людина мусить здобутися на християнську відвагу - визнати гріх свій, покаятися, висповідатися, щоб зі світлими духовними очима, з чистою душею знайти єдність з Богом, як знайшов єдність з отцем своїм блудний син, що покаявся.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
