Про немочі духовні й тілесні
6-та неділя по П'ятидесятниці
Римлян 12:6-14; Матвія 9:1-8
Після того, як Ісус повернувся з Гадаринського краю, де Він оздоровив двох біснуватих — несамовитих людей, Ісус прибув “до міста Свого” — Капернауму. Капернаум — це було місто більш-менш сталого перебування Ісуса Христа в той час. До Нього принесли “розслабленого” — спаралізованого, “що на ложі лежав”.
“Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи!” (Матвія 9:2).
Очевидно, ні ті, що принесли спаралізованого, ні сам спаралізований не прибули до Ісуса для прощення гріхів, а щоб Він оздоровив спаралізованого від тілесної немочі.
Ні в цьому випадку, ні в інших випадках, які описуються в Євангелії, люди не зверталися до Ісуса з проханням духовного оздоровлення. Ті люди, як в більшості й ми з вами, зверталися до Бога, до Ісуса з проханнями на тілесне оздоровлення від тяжких хвороб і немочей. Про те, що тілесні немочі мають зв’язок, спільність із духовними немочами — гріхами й провинами, — мало хто думав, як і ми, в більшості мало задумуємося про те.
Але Ісус у багатьох випадках звертав увагу на хвороби й немочі душевні, тому найперше оздоровлював духовно — прощав провини, а щойно тоді, а, можливо, і тим самим, оздоровлював тілесні немочі.
Тут треба виразно ствердити: Ісус Христос мав місію на духовне оздоровлення людського роду, на визволення їх з-під рабства гріха. Він прийшов, щоб спасти душі наші, а не вилікувати наші тіла, тимчасові оселі душ наших. В Євангелії від Матвія про місію Ісуса Христа визначено виразно ще перед Його народженням від Пр. Діви Марії:
“І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей своїх від їхніх гріхів.”
(Мт. 1,21).
Тому й стверджуємо ми в нашому Символі Віри:
“Він ради нас, ради нашого спасіння з неба зійшов”.
Ісус, Син Божий, прийшов на землю, став Людиною, щоб “взяти гріхи світу”, щоб духовно оздоровити людський рід і з'єднати його з Творцем. Одначе тут треба вияснити декілька питань: чому ж Ісус, оздоровлюючи людей духовно, оздоровлював багато прокажених, сліпих, кровоточивих, розслаблених, спаралізованих?
Найперше, оздоровлення тілесне дуже наглядно, відчутно показувало силу Божу, і одночасно оздоровлення духовне спричиняло оздоровлення тілесне. Те, що для людей неможливо було зробити, — те було можливо для Бога. І, якщо Icyс чинив дії Божі наглядно для людей, оздоровлюючи їхні тіла (духовне оздоровлення було невидиме), то тим самим Він вселяв у людей віру, - люди переконувалися, що Він не просто пророк, Учитель віри, а Бог у людському тілі, - Син Божий.
Книжники, фарисеї вживали всі заходи, всі свої впливи, щоб заперечити божественність Ісуса Христа. Вони обвинувачували Ісуса в богозневазі, бо Він прощав гріхи:
“І ось дехто із книжників стали казати про себе: “Він богозневажає.” (Мт. 9,3).
Ісус тих слів органами слуху не чув, але Він був серцевидець, і в цьому випадкові й в багатьох інших євангельських розповідях стверджено, що коли хто подумав про щось, то Ісус уже знав їхні замисли, наміри. (Згадаймо хоч би про те, що Ісус знав і відчував наміри Юди Іскаріотського, про те, що його запальний учень Симон-Петро не витримає тяжких обставин і відречеться від Нього.) (Мт. 26, 25; 26,34)
Через те, що Ісус був душевидець, Він знав, що навколишні люди думають, чим переобтяжені їхнє сумління, які гріхи тяжіють на їхній совісті (згадаймо інший випадок про жінку-самарянку — Ів. 4,18). Тому то Він не запитав про гріхи спаралізованого, не запитав навіть чи він і ті, які принесли його мають віру, а сказав:
“Прощаються тобі гріхи твої!” (Мт. 9,2).
Ісус знав і про його гріхи, і про його віру, як також про віру тих, що його принесли. Ісус знав про все те й про їхні потреби, але оздоровив тільки тоді, коли вони виявили свою віру — принесли розслабленого на носилках, перебороли всі труднощі доступу до Нього.
Важливо також пам’ятати, що Христос виявив і в цьому випадкові, і в інших, що між гріховністю й хворобою тіла може бути взаємозв’язок. І в наші часи, можливо, не завжди, але існує зв’язок між тілесними хворобами, немочами тіла й людською гріховністю. Також треба мати на увазі, що хвороби тіла людини можуть бути не обов’язково наслідком особистих провин і гріхів, але часом може бути наслідком гріхів, провин батьків, предків взагалі.
Якщо мати під час вагітності споживає алкоголь, курить або вживає наркотики, то те відіб’ється не тільки на її здоров’ї, а ще більше на здоров’ї її дітей, онуків і правнуків. Ті тілесні наслідники можуть бути особисто невинними, але можуть терпіти й страждати. І ті страждання будуть не наслідком кари Божої, а наслідком гріховності людської. В той спосіб, очевидно, не тільки поширилося багато хвороб, а й виникло багато хвороб і немочей людських через гріховне життя.
Тільки особлива сила Божої благодаті здатна вилікувати ті людські немочі, які сталися внаслідок людської гріховности. Христос передав через своїх апостолів Церкві своїй право прощати гріхи людські, духовно оздоровлювати людей, які виявляють віру в Ісуса Христа як Сина Божого. (Івана 20,23; Мт. 16,19).
Але треба мати на увазі, що священнослужителі є звичайні люди, рідко хто з них може бути прозорливець, щоб без докладного вислухання міг пізнати гріхи людські, а тим більше — думки людські. Тому-то в Св. Cповіді необхідне щире покаяння і виявлення гріхів і провин людських, щоб священнослужитель міг знайти ліки для душі людини.
Кожному із нас, а особливо тим, кого Бог одаровує дітьми, треба дбати про збереження чистоти духовної — чистоти душі й також чистоти тілесної, щоб ми лишили в світі цьому здорове людське насліддя, щоб ми відійшли з світу цього з чистою совістю, щоб совість наша була чиста перед Богом, перед Господом нашим Ісусом Христом. Не забуваймо ніколи, що Він душевидець. Через те й сказано, що Бог обманений не буває.
В тому ж духовному розумінні й стверджено, що Бог Всевидячий…
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
