Про сліпого й сліпих
31/36-та неділя по П’ятидесятниці
Перше послання до Тимофія 1:15-17; Луки 18:35-43
Читаємо з Євангелії:
“І сталось, як Він наближався був до Єрихону, один невидющий сидів при дорозі й просив.” - Така доля була раніше майже в усіх сліпих, - сидіти - чи десь при головній дорозі, на базарі чи ярмарку, чи біля церкви й просити. В інший спосіб сліпому було майже неможливо заробити на прожиток. Гірка та доля сліпих була у віках і тільки в останні десятиліття в такій країні, як наша, сліпі отримують певне соціальне забезпечення.
Та вернімося до євангельської розповіді:
“А коли прочув він [сліпий], що проходить народ, то спитався: ‘Що то таке?’ А йому відказали, що проходить Ісус Назарянин. І став він кричати й казати: ‘Ісусе, Сину Давидів, - змилуйся надо мною!’” (Луки18:36-38)
З Ісусом завжди йшла товпа народу, багато людей, тому на той шум і рух і звернув увагу сліпий. З того, як почав кричати сліпий, видно, що він уже багато чув про Ісуса з Назарету. Коли він кричав, щоб Ісус змилувався над ним, кричав безперервно, не зважаючи на те, що люди сварилися на нього, то видно, що сліпий мав велику віру в Ісуса. Ніхто з людей у ті часи не міг сліпих зробити видющими.
Отже, коли сліпий називав Ісуса сином Давидовим і просив милості в Нього, то мав переконання, що той володіє силою чи благодаттю Божою. Напевно тому сліпому вже не раз говорили люди, що Ісус може оздоровляти і сліпих, і спаралізованих, і прокажених, тому він не хотів пропустити нагоди, коли Той проходив мимо його.
Настирливе звертання мало вплив на Ісуса. Він спинився й велів привести сліпця до Себе, а тоді запитався:
“‘Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі?’ А той відповів:
‘Господи, - нехай стану видющим!’ ” (Лк. 18,41)
Звернімо увагу: сліпець не бачив як Ісус виглядає, мабуть ніколи не чув особисто науку Христову до того часу, але назвав Ісуса Господом. Він мав таку віру в Ісуса, як тоді мали тільки найближчі учні Христові.
Пізніше вже, коли в'язничний сторож запитав апостолів Павла й Силу: “‘Що треба робити мені, щоб спастися?’ - А вони відказали [йому]: ‘Віруй в Господа Ісуса, - і будеш спасенний’” (Дії святих апостолів 16:30-31).
А той тілесний єрихонський сліпець здобув ту ж віру - як і за чиїм впливом, - ми не знаємо. Бог може впливати на людей через інших людей і безпосередньо Духом Святим. Нам тільки ясно з євангельської розповіді, що той тілесний сліпець був духовно видющим і його Господь оздоровив і тілесно: “Стань видющий!1 Віра твоя спасла тебе!” (Лк. 18,42)
По аналогії з тією євангельською розповіддю, пригадаємо собі, що колись в Україні було чимало сліпих музикантів: кобзарів, бандуристів а пізніше й лірників. Одного з таких кобзарів, Перебендю, Тарас Шевченко оспівує в одноіменній поемі.
“Перебендя старий, сліпий,
....
На базарі — про Лазаря,
Або, щоб те знали, Тяжко-важко заспіває, Як Січ руйнували.
….
Як кобзар співає,
....
То серце по волі з Богом розмовля,
То серце щебече Господню славу,....” (1839)
Сліпці-кобзарі за часів Козаччини були часто з колишніх козаків-запорожців, які втрачали зір або в бою, або їх осліплювали бусурмани, взявши в неволю. І от ті кобзарі йшли по селах і містах України й оспівували в думах і піснях історичні події, колишню славу свого народу, будили їхню національну свідомість.
У часи тривожні й вирішальні, як, наприклад, в час Хмельниччини, ті співці-кобзарі були козацькими посланцями, які кликали до боротьби за оборону благочестивої віри Православної й оборони волі свого народу.
Коли українська мова була заборонена в Церкві, по школах, то жила вона в піснях і думах, які поширювалися серед нашого народу переважно через сліпих кобзарів і лірників, які оспівували не тільки про історичні події, про життя й прагнення народу, але й творили та передавали релігійні канти на вселюдних зборищах під час ярмарків, храмових свят і взагалі з різних нагод біля церков. І через тих тілесно сліпих, а духово видющих наших сліпців-музикантів, серед народу зберіглося та поширилося багато з нашої історичної й мистецької спадщини. (“Наша пісня, наша дума...”) Пригадаємо також, що на початку колективізації в Україні було скликано Всеукраїнський з'їзд тих одиночок кобзарів, сліпих і видющих, а потім їх всіх без суду знищили, розстріляли, бо вони не співали те, що хотілося б безбожникам при владі й їх не було як контролювати.
З жалем мусимо ствердити, що в наші десятиліття, разом із великим технічним розвитком цивілізації набуло поширення й духовної сліпоти: цілий ряд псевдо інтелектуалістів намагаються прищепити через шкільну систему й різні засоби комунікації розуміння, що у всесвіті всі істоти й рослини виникли в наслідок доцільного поєднання хімічних елементів, —- без впливу жодного Творця й будь-якого Всеосяжного розуму.
Ідеї ті, правду кажучи не нові, - їх віки пропагують безбожники й богоборці різних кольорів і ґатунків, та, як ствердив істину псальмопівець, “Безумний говорить у серці своїм: ‘Нема Бога’”. (Псалом 13,1)
Бог може зробити й таких новітніх сліпців видющими, і час-від- часу ми бачимо таких сліпців, що стають видющими й починають бачити Бога в усьому творінні його, але Бог- оздоровлює тільки тих людей, робить їх видющими духовно, які справді прагнуть пізнати правду, які не запродали душу свою дияволові.
Тих же людей, яких душі опанував диявол, які стали слугами батька неправди, як, наприклад, фарисеї й книжники, їх не міг зробити зрячими навіть Господь Icyс Христос, перебуваючи на землі.
Молімося, щоб Господь завжди просвічував душі наші світлом Своїм, щоб у них не оселилося нічого злого, щоб ми завжди відчували й бачили Творця у творінні його, у всесвіті, щоб ми відчували Його батьківську опіку над нами, Його синами й дочками через Господа нашого Ісуса Христа. Св. ап. Павло свідчить, що ми всі є діти “Божі, через віру в Христа Ісуса” (Галатів 3,26).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…