Нести свій хрест
3-га неділя Великого Посту
Євреїв 4:14-16; 5:1-6; Марка 8:34-38; 9,1
Образний і віроісповідний хрест для всіх християн є, безумовно, один, - це хрест Христовий. Але в житті кожного християнина, згідно науки євангельської, має бути два хрести: хрест Христовий і “свій хрест”.
Хрест Христовий - це хрест, на якому Ісус дав розп’яти Себе за гріхи світу. Це хрест, на якому Він перетерпів невимовні страждання й смерть. Образ хреста Господнього ми виносимо в третю неділю Великого Посту посеред Церкви, уквітчуємо його й поклоняємося йому.
Ми свідомі, що перед розп’яттям на хресті Ісуса Христа, хрест був найстрашнішою зброєю убивства, мук і зневаги людей. Хрест був найбільш відстрашуючою шибеницею для всіх нещасних і упосліджених. Бо ж на ньому, за кару могли були розп’яті тільки раби чи люди найнижчих верств суспільства.
Після розп’яття Христового, ще вірніше - після осмислення того розп’яття послідовниками Христа — знак хреста став зброєю спасіння й найулюбленішою прикрасою, найкращим символом надії для людства, для людей, які увірували в Христа.
У наші часи люди часто нарікають на високий зріст цін, коштів прожитку — і ті нарікання, справді, мають підстави. Ціни на продукти харчування, на газоліну, на автомобілі, на мешкання безперервно зростають протягом багатьох років.
Але коли ми поглянемо на хрест Господній з вірою й роздумом про страждання Христові, на які Він добровільно пішов ради нашого спасіння, ціною пролитої своєї крови, ціною втрати свого тілесного життя, ціною мук і страждань, щоб викупити людський рід від гріха, то ми зрозуміємо, що ми дорогою ціною викуплені від вічної загибелі. Не даром апостол Павло засвідчив: ”Бо дорого куплені ви...” (1 Коринтян 6,20).
Дорогу ціну заплатив Ісус Христос, щоб ми мали світлість життя вічного, щоб люди могли бути знову з’єднані зі своїм Творцем, щоб люди могли знову відчувати себе дітьми Бога живого й зверталися до Нього, як до Батька свого - ’’Отче наш...”
І Церква, виносячи прикрашений квітами хрест Господній на середину храму, посередині Великого Посту, нагадує нам про ціну нашого спасіння й про потребу вірності та любові до нашого Господа Ісуса Христа.
З Євангелії зачитується заклик Христовий:
’’Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе., і хай візьме свого хреста та й за Мною йде.” (Марка 8,34)
Отже тим. нам вказується й нагадується, щоб ми пам'ятали не тільки Христовий хрест, а щоб, наслідуючи Господа, взяли й несли свій хрест вслід за Ним.
Кожній людині дано в житті певний хрест: певні невигоди, страждання, терпіння; дано переживати тяжкі обставини, терпіти від зла й несправедливостей деяких людей. Найбільш тяжкий хрест доводиться нести тим людям, які, обороняючи ісповідання Христової віри, бувають мучені, й карані безбожниками чи чужовірцями.
Кожний віруючий християнин має бути готовий з любові до Христа, взяти “свій хрест”, зректися життєвих вигод, щоб ісповідувати Правду. Поклоняючись хресту Христовому, ми повинні поставити перед своєю совістю питання:
Чи ми готові: зректися ’’себе", своїх матеріальних і тілесних вигод, щоб дотриматися ісповідання Євангелії Христової?
Чи ми готові взяти на: себе обов'язки й сповнити їх у вихованні: наших дітей у вірі Православній?
Чи ми готові нести всі невигоди ісповідання Православної віри серед чужого моря іншовірних?
Чи ми несемо й готові нести всі невигоди виховання наших дітей І онуків: у мові українській, серед чужого моря англомовного (чи франко-іспаномовного)?
Чи ми не спокутуємося шукати церкви, де б усе виглядало легше: де немає постів, де коротші служби, де менше обов'язків і навіть менше матеріальних витрат? Чи не шукаємо ми церкви де легше б молитися, не зважаючи на дотримання ісповідання Істини?
Ті й подібні питання ми повинні завжди ставити перед собою, але особливо необхідно їх ставити в час Великого Посту. А до того нас спонукує й заклик Христовий, щоб ми взяли свій хрест і несли його в житті, а не просто бездумно, механічно носили, закривалися образом хреста Господнього.
Хрест - це не тільки знак страждань Христових, але також знак і символ вірності Правді, знак готовності терпіти ради ісповідання Правди. Те все означає, коли ми ставимо хрест на наших храмах, коли ми осіняємо себе образом хреста (хрестимося), коли ми осіняємо хрестом своє чоло, — прирікаючи свої розумові здатності (дані нам від Бога), коли ми осіняємо наші груди, - прирікаючи наші чуття, наші дії, нашу працю (кладучи пальці на ремена) на славу Божу, на добро наших ближніх.
Без осмислення хресного знамени, який ми кладемо на себе, наше хрещення (осінення хрестом) - немає значення. Зовнішній образ хрест цінний на стільки, на стільки ми маємо внутрішню віру в Христа, нашого Господа.
Ми завжди маємо бути свідомими, що і образ хреста Господнього, і вся євангельська наука Христова мають цінність тому, що Христос не тільки проголосив істину словами й ствердив її ділами Божими, а особливо тому, що Христос дав Себе розп’яти для ствердження Істини. Якби Він, щоб уникнути страждань на хресті, відмовився від виголошених істин, Церкви Христової не існувало б і ми не були б ісповідниками Ісуса Христа. Хрест Господній - печатка над усім вченням Христовим від Бога.
Так само, якби апостоли Христові проповідували Євангелію, творили всі діла Божі, але в обличчі тяжких страждань, щоб уникнути тілесної смерті, - відреклися від Христа, - вони б не удостоїлися вічного життя, вони б були духовно мертві. Але, як ми знаємо з історії Церкви Христової, усі апостоли брали свого хреста й ішли вслід за Ісусом.
Ті християни з перших віків, які взяли свій хрест, втратили своє тілесне життя, вони спасли свою душі, вони завжди живі душі мучеників за віру Христову. Ті ж, хто відрікся Христа зі страху перед муками, - ті загинули.
Нашого Тараса Шевченка ми прославляємо не за геніальність (то не заслуга людини), не просто за гарно написані поезії, але через те, що він, написавши з надзвичайної наснаги, - з великого Божого натхнення поезії, викривши всю неправду поневолювачів, вислужників, лицемірів, він закликав1 своїх ближніх до служінню правді, істині, до привернення волі своєму народові, і посвячений служінню правді, він залишився їй вірний до “самого, самого краю”. Він поніс кайдани неволі, він втратив своє тілесне здоров’я, але він знав, що коли він чинить те з любові до ближнього, коли він несе свій хрест, то він виконує волю Божу, наслідує Христа. І через те наш Тарас Шевченко завжди буде славний серед людей, особливо серед свого народу.
Сила християнства завжди була непереможною тому, що Христос дав до зрозуміння, що смерті тілесної не треба боятися,
“Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить свою душу ради Мене та Євангелії, той її збереже.” (Марка 8,35)
Ті слова, скріплені хрестом на Голгофі, лишалися настановою для наступних послідовників Христових і давали їм силу й наснагу на всі терпіння, щоб своїм мученицьким кінцем утвердити серед людей істину, щоб та істина восторжествувала, перемогла.
І доки серед християн є щирі ісповідники тієї істини, вони будуть непереможні з Христом Господом, бо вони завжди будуть готові нести свій хрест вслід за Ісусом Христом.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…